Демографічна проблема – це сукупність соціально-демографічних факторів сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливішими є питання народонаселення, які можуть загрожувати життєдіяльності людства вкрай негативними наслідками. Це, з одного боку, стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і з іншого – загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах.
До проблем народонаселення слід віднести також нерівномірність соціально-економічного розвитку країн, неконтрольовану урбанізацію у країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.
Нерівномірне демографічне зростання в різних регіонах супроводжується інтенсивним перерозподілом світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується, тоді як частка населення регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає. Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормалізації відносин між державами й для забезпечення прогресу всього людства.
У країнах Західної Європи, Північної Америки та в Японії починаючи з другої третини ХХ ст. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності значно нижче того рівня, який забезпечує просте відтворення населення. У майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.
Стрімке зростання населення у країнах, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки, приводить до подвоєння його чисельності кожні 20–30 років й ускладнює розв’язання соціально-економічних проблем. У сучасному світі існує ціла низка «парадоксів відсталості»:
1. Унаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами й тими, що розвиваються, зріс з 1 : 10 у середні ХХ ст. до 1 : 15 на початку ХХІ ст.
2. Інтенсивна урбанізація та стрімке зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким приростом чисельності сільського населення у країнах, що розвиваються, що у середині ХХ ст. досягало 1,4 млрд осіб та практично подвоїлося на початку ХХ ст.
3. Поряд зі значним збільшенням зайнятості, особливо у промисловості, зростає потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку ХХІ ст. кількість безробітних, а також осіб, що не мають постійного заробітку, у країнах, що розвиваються, перевищувала 500 млн осіб.
4. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі з 60 % у середині ХХ ст. до 80 % на початку ХХІ ст. кількість неписьменних на Земній кулі (більшість з них живе у країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн до 900 млн осіб і може перевищити 1 млрд у середині ХХІ ст.
5. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення Земної кулі, чисельність якого в середині ХХІ ст. може досягти понад 8 млрд осіб при цьому на початку ХХІ ст. в світ було понад 1 млрд голодуючих, майже 1 млрд неписьменних, понад 1 млрд безробітних, понад 1,5 млрд знедолених, які перебувають за межею бідності.
Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх розв’язання вважають досягнення нульового приросту населення до 2025–2050 років шляхом скорочення народжуваності у країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях.
Із критикою концепції нульового приросту виступили чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які зазначають, що стабілізація чисельності світового населення як одна з умов розв’язання проблем народонаселення являє собою природно-історичний процес: нульовий приріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки у процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.
Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові питання: визначення граничних меж чисельності народонаселення Землі з урахуванням низки обмежувальних чинників: продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного (називають цифри від 10 до 20 млрд осіб); встановлення строків досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами експертів – середина XXI ст.).
Найактуальнішою глобальною демографічною проблемою сучасності є стримування зростання населення у країнах, що розвиваються. Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним з наприкінці ХХ ст. Уряди125 країн заявили про схвалення програми планування сім’ї. Історичний досвід свідчить про можливість розв’язання проблем народонаселення в розвиненому індустріальному й постіндустріальному суспільствах.