Суть цієї проблеми полягає в обмеженій спроможності Землі прогодувати нинішнє та майбутнє населення планети. Співвідношення чисельності населення та обсягу продуктів харчування вважається однією з найважливіших глобальних проблем людства.
Кількість голодуючих людей у світі, за даними 00Н, зросла з 400 млн у середині ХХ ст. до 600 млн на початку ХХІ ст. Це означає, що майже кожен десятий житель планети голодує і найбільшою мірою це люди з країн, що розвиваються. У розвинених країнах добове споживання їжі досягає в середньому 3300 ккал, а в країнах, що розвиваються, не перевищує 2200 ккал, тоді як мінімальна норма, визначена органами 00Н, становить 2400 ккал.
Уперше на актуальність проблеми співвідношення приросту населення й продовольства вказав англійський економіст і публіцист Т. Мальтус (1766–1833). Він обґрунтував неминучість негативних наслідків збільшення чисельності населення й звернувся до проблеми її оптимізації. Ідеї Мальтуса лягли в основу мальтузіанства як сукупності концепцій, які необмежене зростання чисельності населення розглядають як головну причину соціальних лих, політичних потрясінь та екологічних катастроф.
Загострення глобальних демографічних проблем поставило перед наукою питання про допустимі межі чисельності народонаселення Землі. З урахуванням продовольчого, енергетичного, екологічного, соціально-психологічного факторів експерти називають цифри від 10 до 20 млрд осіб. За нинішнього рівня технології, за розрахунками експертів ООН, щоб уникнути глобальної продовольчої та екологічної катастрофи, чисельність населення Землі не повинна перевищувати 10–15 млрд осіб.
Апробовані методи підвищення врожаїв за рахунок інтенсивного застосування техніки й хімії, уведення в сільськогосподарський обіг значних нових площ, здійснення масштабних меліоративних та іригаційних робіт певною мірою вичерпали себе. Надексплуатація ґрунту вже призвела до зниження природної родючості на великих територіях. Швидко поширюється водна й вітрова ерозія.
Інтенсивне застосування хімії вже не дає відповідного пропорційного приросту врожаїв. Подальше значне розширення площ орних земель також є мало ймовірним. Важко передбачувані наслідки для сільськогосподарської діяльності може мати розвиток таких кризових глобальних екологічних явищ, як «парниковий ефект» й зменшення озонового шару в атмосфері.
Способи розв’язання продовольчої проблеми не зовсім зрозумілі. Поза всяким сумнівом, вони не обмежені сферою власне сільського господарства й пов'язані зі змінами загальних механізмів функціонування суспільства та його взаємодії з природою. Є підстави вважати, що індустріалізація сільського господарства, його зближення з промисловим виробництвом є одним з таких способів. Водночас у передових країнах помітні ознаки переходу від індустріалізованого сільського господарства до біологічного рослинництва, здійснюваного без застосування хімічних засобів, навіть без мінеральних добрив. У деяких країнах, що розвиваються, проводяться експерименти з відновлення традиційних методів ведення сільського господарства, що відповідають місцевим екологічним і соціокультурним особливостям і враховують досягнення сучасної агрокультури.
Важливим напрямом розвитку продовольчої сфери є коректне впровадження досягнень сучасної біотехнології, що може істотно вплинути на розв’язання глобальної проблеми забезпечення населення Землі продовольством.