Етапи розробки програми соціального дослідження

Вихідним пунктом будь-якого дослідницького процесу та першим кроком у розробці програми дослідження є конкретизація проблеми дослідження. У свою чергу, чітке визначення меж проблемної ситуації організує та спрямовує всі послідуючі дії дослідників.

Проблемау соціальному дослідженні (у перекладі з грецьк.перешкода на шляху досягнення мети; труднощі, завдання)-протиріччя, яке викликане відсутністю чи недостатнім рівнем наукових знань про певний бік соціальної дійсності (пізнавальна проблема), чи реально існуюче соціальне протиріччя (предметна проблема). Одна й таж сама проблемна ситуація може містити як теоретичний, так й предметний аспекти. Наприклад, вивчення особливостей ціннісної свідомості сучасної молоді диктується тим, що від специфіки молодіжних цінностей в значному ступені залежіть успішність соціальних перетворень, які сьогодні здійснюються в суспільстві: молодь більш чутлива, ніж представники інших вікових категорій, до будь-яких змін та перетворень. До того ж, в умовах реформування всіх сфер суспільного життя та соціальних інститутів (в тому числі й інститутів соціалізації) завдання вибору молодими людьми ціннісних орієнтирів суттєво ускладнюється, що сприяє поширенню у молодіжному середовищі цілої низки негативних явищ (алкоголізм, наркоманія, проституція, кримінальні зразки поведінки). З’ясування того, чим живе сучасна молодь, що її в найбільшому ступені турбує, якими є її ціннісні пріоритети дозволяє більш чітко організовувати роботу з попередження негативних явищ у молодіжному середовищі, з сприяння реалізації її творчих запитів, професійного потенціалу, розвитку духовності і т.д. Наукова значущість такого дослідження зумовлена тим, що воно забезпечує приріст знання щодо психологічних особливостей молодіжного віку, ефективності впливу різних інститутів соціалізації на формування особистості молодої людини.

Таким чином, без визначення проблеми не є доцільною реалізація будь-якого дослідження, тому що вона вказує на його актуальність, необхідність отримання нових теоретичних або прикладних знань для вирішення конкретного соціального завдання. Її розв’язання передбачає застосування відповідних прийомів пізнання (методів, процедур, техніки), конкретних дій і ресурсів.

Як правило, проблема дослідження у загальних рисах окреслюється замовником, надалі ж вона детального обговорюється з дослідником, що дозволяє більш чітко визначити пріоритети замовника та привести їх у відповідність до загальнонаукових вимог з врахуванням реальних можливостей одержання інформації з проблеми. За результатами обговорення проблема кінцево уточнюється, затверджується тема дослідження.

Для уточнення проблеми, отримання більш повного уявлення про об'єкт дослідники, як правило, звертаються до аналізу джерел, в яких в тому чи іншому вигляді містяться відомості з даної проблеми. Це можуть бути наукові публікації, статистичні та соціологічні дані, нормативні акти, публіцистичні матеріали та ін. Тобто завжди існує ймовірність того, що конкретна проблема (чи певний її аспект) вже потрапляла до сфери уваги дослідників, в зв’язку з чим доцільно ознайомитися з досвідом її вивчення попередниками чи іншими можливими джерелами інформації.

Як вже зазначалося, проблема дослідження за логічним обґрунтуванням може мати пізнавальний (гносеологічний) чи предметний характер, хоча найбільш часто в ній представлені обидва аспекти.

За своїм масштабом дослідницькі проблеми бувають глобальними, національними, регіональними, локальними.

В залежності від сфери, до якої належить носій проблеми, вона може бути соціально-демографічною, стратифікаційною (наприклад, проблема надмірного розшарування населення за майновою ознакою), професійною, пов’язаною з діяльністю певного соціального інституту (освіти, науки, культури, підприємництва і т.д.), соціальної групи чи спільноти, підприємства, установи, організації.

Складність підлягаючої розв’язанню проблеми залежить від гостроти протиріччя, глибини його усвідомлення, від обсягу теоретичних знань і практичного досвіду в дослідженні окресленої проблемної сфери а також від складністю об'єкта як носія соціального протиріччя.

Об'єкт соціального дослідження – це фрагмент соціальної реальності (її окремі сторони, характеристики, процеси, відносини), на який спрямоване дослідження. В об'єкті соціального дослідження "фокусується" проблемна ситуація - джерело протиріччя, що підлягає розв’язанню.

Існують дві основні методологічні позиції щодо визначення об'єкта дослідження: у відповідності до першої, об'єктом соціального дослідження завжди виступає конкретна сукупність людей (соціальна спільнота, група, верства населення – наприклад, молодь, працівники певної установи, малозабезпечені сім’ї і т.д.); відповідно до другої, об'єктом є якийсь аспект, пов'язаний з функціонуванням даної групи. Наприклад, при вивченні цінностей молоді згідно першій позиції об'єктом буде молодь як така (можливо, з уточненням територіальної локалізації об’єкта), згідно іншої - цінності, ціннісна свідомість молоді.

Виходячи з того, що один й той самий об'єкт може вивчатися під різними кутами зору, конкретизація цього ракурсу аналізу об'єкта пов'язана з визначенням предмета дослідження.

Предмет дослідження - конкретизована проблемою сторона об'єкта, що підлягає безпосередньому вивченню. Визначення предмета дозволяє виділити саме той бік (властивість) об'єкта, якій найбільш "рельєфно" відтіняє протиріччя. Інші властивості чи сторони об'єкта можуть бути несуттєвими з точки зору розв’язання поставленої проблеми.

Наприклад, при вивченні цінностей молоді істотним є виявлення особливостей і факторів їх формування на конкретному етапі; також предметом у даному випадку можуть бути різни за характером та сферою цінності молодіжної свідомості (цільові – цінності-цілі, та інструментальні - цінності-засоби; економічні, духовні, сімейні цінності, професійні орієнтації та ін.).

Спрямованість дослідницького пошуку конкретизується у меті та завданнях дослідження.

Мета це виражена у категоріях практичної значимості спрямованість дослідження, в якій уособлюється його важливість та встановлюється зв'язок з кінцевими результатами. Мета визначає, для чого проводиться дослідження та що треба отримати в результаті.

Процедура висунення мети дослідження багато в чому визначається його характером: чи є воно теоретичним або прикладним, тобто спрямованим на вирішення конкретних практичних задач.

Фундаментальні (теоретичні) дослідження мають за основну мету встановлення закономірностей протікання певного процесу, визначення його чинників та спрямованості. Досягнення мети в даному випадку сприяє поповненню арсеналу теоретичних знань з окресленої проблеми.

Прикладні дослідження націлені не тільки на одержання нового знання щодо сутності розглядаємих явищ, але і на застосування отриманого знання для регулювання соціальних процесів. Такий тип дослідження має спиратися на вже розроблену теоретичну базу як певного роду алгоритм вирішення конкретної проблеми. Якщо мета теоретичного дослідження формулюється у поняттях “описати...”, “розглянути ...”, “виявити...” і т.і., наприклад, “визначити особливості та чинники формування ціннісної свідомості сучасної молоді”, то у прикладному дослідженні вона полягає у “розробці заходів щодо ...”, “визначенні шляхів та способів вдосконалення...” і т.д., наприклад “розробити систему заходів з сприяння реалізації творчого, духовного, професійного потенціалу молоді на сучасному етапі соціальних перетворень”.

Завдання –ієрархічна сукупність способів досягнення мети дослідження. Розрізняють теоретичні та прикладні завдання, основні (програмні), які формулюються заздалегідь, та другорядні, що виникають під час дослідження, навіть в процесі аналізу даних. Таким чином, постановка завдань може перетворитися в процес, розтягтися в часі. Чітко сформулювати на етапі розробки програми можна лише мету і програмні завдання.

У нашому прикладі дослідження особливостей ціннісної свідомості сучасної молоді може передбачати висунення таких завдань:

1. Конкретизація соціальної сутності цінностей як основних складових ціннісної свідомості молоді.

2. Побудова моделі ціннісної типології та її застосування щодо аналізу ціннісних переваг молоді на основі одержаної емпіричної інформації.

3. Визначення механізму і основних макросоціальних, інституційних та мікросоціальних детермінант формування цінностей молоді в умовах трансформаційних змін у суспільстві.

4. Розробка системи рекомендацій з вдосконалення діяльності установ, що здійснюються соціальну роботу з молоддю, у напрямку сприяння соціальному становленню молодої особистості, її свідомому вибору життєвих пріоритетів у різних сферах життєдіяльності (освітньої, професійної, сімейної, наукової, рекреаційної та ін.) .

Завдання також можуть мати методичну значимість (розробка методичного інструментарію дослідження, нової програми опрацювання даних за допомогою комп’ютеру).

Необхідно відзначити, що у кожного дослідника є свої наукові інтереси, які він намагається задовольнити в рамках проведеного дослідження. Однак необхідно їх узгоджувати з загальною дослідницькою стратегію, а також з інтересами замовника на всіх етапах дослідження і, насамперед, при виділенні проблеми, конкретизації мети і завдань дослідження, розподілі ресурсів (людських, технічних, фінансових).

Іншим етапом поступового переходу від теоретичного осмислення проблеми до її емпіричного вивчення є інтерпретація основних понять.

Інтерпретація основних понять є аналітичним процесом, під час якого дослідник виділяє ключові з точки зору проблеми, мети і завдань аспекти досліджуваного об’єкту та відбиває їх у системі відповідних категорій.

Інтерпретація понять дослідження має начебто два вимірювання: більш абстрактне, теоретичне та емпіричне. Теоретична інтерпретація передбачає уточнення понять з точки зору теорії, складовою якої вони є, аналіз зв'язку з іншими поняттями, а також з'ясування специфіки їх використання в суміжних науках.

Наприклад, при уточненні поняття “молодь” доцільно звернутися до наукової літератури (соціологічної педагогічної, психологічної і т.д.), нормативно-правових актів (наприклад, “Закону о сприянні соціальному становленню та розвитку молоді”), де вказуються критерії віднесення осіб до цієї соціально-демографічної групи, уточнюються її характерні риси. Якщо нас при цьому цікавить специфіка її цінностей, то паралельно з визначенням поняття "цінність" необхідно уточнити й сутність суміжних з ним понять: "соціалізація", "агенти соціалізації”, “ціннісні орієнтації”, “потреби”, “інтереси”, “мотиви”, “соціальна норма”, вказати на структурні взаємозв’язки між ними, а також особливості їх інтерпретації у різних галузях соціально-гуманітарного знання.

Емпіричний аспект інтерпретації понять, який також має назву операціоналізації, передбачає їх представлення у системі емпіричних індикаторів, які дозволяють ідентифікувати властивості досліджуваного об'єкта на емпіричному рівні. Індикатори відбивають структурну специфіку об'єкту (складові та зв'язки між ними), а також фактори, що впливають на функціонування та розвиток об'єкту; під час дослідження вони підлягають безпосередньому спостереженню та замірам за допомогою спеціальних інструментів - шкал, одиниць (наприклад, одиниць часу та простору, грошових одиниць і т.д.), індексів. В даному випадку шкала (наприклад, питання анкети та перелік варіантів відповідей) виступає субіндикатором поняття; кожному індикатору може відповідати сукупність субіндикаторів (питань анкети).

Нижче наведений приклад емпіричної інтерпретації (виділення показників) поняття “рівень політичної культури молоді”.

 

 


Рис. 2.Емпірична інтерпретація поняття “рівень політичної культури молоді”

Кожному виділеному індикатору рівня політичної культури молоді відповідатиме субіндикатор – питання анкети. Наприклад, ступінь політичної довіри можна визначити за допомогою питань щодо ступеню довіри тим чи іншим органам влади, політичним лідерам, партіям, а також щодо рівня задоволеності їх діяльністю: ці показники відбиватимуть емоційне ставлення до означених суб’єктів політичного процесу. Політична інформованість та компетентність відображатимуть когнітивну складову політичної культури індивіда та визначаються рівнем поінформованості респондентів щодо певних подій політичного життя, діяльності політичних партій, лідерів; вони також відбиваються у здатності індивіда оцінювати різні політичні альтернативи. Про політичну активність респондентів (поведінкова складова політичної культури) свідчить членство у політичних партіях, громадських рухах, участь у виборах, у тих чи інших акціях громадського протесту. Політична ідентифікація знаходить прояв у наданні переваги тієї чи іншій політичній течії чи конкретній партії.

У питання анкети також повинна закладатись можливість визначення чинників, які впливають, в даному випадку, на рівень політичної культури індивіда. Можна припустити, що такими чинниками виступатимуть освіта, професія, матеріальний статус, місце проживання респондента та інші. Опосередкованому (на основі суб’єктивних оцінок респондентів) вимірюванню також підлягає й вплив на рівень політичної культури таких об’єктивних чинників, як економічні умови, політична ситуація, соціокультурні та історичні особливості та ін.

Безумовно, процедура представлення поняття в системі показників є свого роду його редукцією, спрощенням, бо сутність будь-якого феномену не може бути представлена лише простою сукупністю зовнішніх його проявів. За допомогою емпіричної показників та їх вимірювання можна відбити лише певну частину змісту поняття. З іншого ж боку, таке спрощення полегшує кількісне вимірювання абстрактних феноменів.

В зв’язку з тим, що більшість соціальних феноменів має скритий, латентний характер, тобто не можуть бути виявлені безпосередньо (ті ж цінності), більша частина показників їх функціонування операціоналізуються опосередковано, за допомогою інших понять, пов'язаних з ними логічно.

Емпіричні індикатори повинні відбивати найбільш істотні сторони досліджуваного явища, які легко виявляти, спостерігати та вимірювати.

Індикатори можуть мати характер об'єктивних (наприклад, показник політичної активності, виражений у кількості чи відсотковому відношенні політично активних індивідів) і суб'єктивних (висловлюваний в опитуванні намір людей брати участь у виборах). Вони також бувають індивідуальними, що описують одного респондента як члена певної спільноти (вікової, професійної та ін.) та сукупними, які отримуються шляхом усереднення індивідуальних (наприклад показники згуртованості та інтегрованості групи, що розраховуються за результатами соціометричного опитування).

За ступенем агрегування (стиску інформації) розрізняють одномірні індикатори – такі, що уособлюються у одній шкалі, та багатомірніїм відповідає декілька шкал (питань анкети). На етапі опрацювання інформації дані, одержані за допомогою індикаторів, можна певним чином узагальнити, “агрегувати” у відповідних показниках.

Наступним етапом розробки програми соціального дослідження є попередній системний аналіз об’єкту дослідження. Ця процедура дозволяє досліднику прояснити специфіку об’єкту дослідження, його структурні зв’язки, особливості функціонування та розвитку, а також уявити, яким чином він “вбудований” у більш широкий контекст соціальних зв’язків та відносин.

Інша назва означеної процедури – “факторна операціоналізація" об’єкта дослідження”, бо вона полягає, в тому числі, й у визначенні факторів та умов, що найбільшою мірою впливають на досліджуваний об'єкт та визначають його особливості.

Фактори – це сукупність соціальних умов і обставин, що утворюють в результаті своєї взаємодії істотну причину розглядаємого явища чи процесу.

Виділяють загальні та специфічні, прямі і непрямі, об'єктивні та суб'єктивні фактори. Дія на об’єкт об'єктивних факторів (соціально-економічних, політичних, соціокультурних, соціально-психологічних, правових) відбувається незалежно від усвідомлення ним факту цього впливу. Суб'єктивні фактори - це перероблені у свідомості індивіда умови його діяльності (стать, вік, професія, освіта, місце проживання, сімейний статус і т.д.).

Результатом попереднього системного аналізу об’єкта є предмет дослідження – його підсистема, з відповідними складовими та зв’язками (внутрішніми та зовнішніми). До предмету аналізу можуть і не потрапити усі властиві об’єкту особливості, зв’язки, відносини, але лише найбільш істотні з точки зору проблеми дослідження та сформульованих гіпотез.

Система гіпотез дозволяє найбільш рельєфно виділити ті особливості та зв’язки досліджуваного об’єкта, які є центром уваги дослідника та щодо яких він робить завчасні припущення. Ці припущення, звичайно ж, не виникають “самі по собі”, але ж є результатом ретельного аналізу досвіду попередніх досліджень – теоретичних та емпіричних - з визначеної проблеми.

Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення щодо структури об'єкта, особливостей, факторів і механізмів його виникнення, функціонування і розвитку.

Висунення гіпотез є загальнонауковим принципом організації процесу пізнання. Їх система допомагає сконструювати концепцію пояснення досліджуваного феномену. Припущення про способи розв’язання проблеми будуються на основі інформації попередньогоетапу - коли вже отримане деяке системне уявлення про об'єкт та предмет дослідження.

Як правило, спочатку формулюється центральна гіпотеза, яку можна розгорнути в ряд гіпотез похідного характеру, які перевіряються під час дослідження для підтвердження чи спростування центральної, що є більш всеохоплюючою за своєю формою.

За таким критерієм, як пріоритетність розв'язуваних завдань, гіпотези поділяють на основні і неосновні. Також виділяють первинні і вторинні (прямі та зворотні) гіпотези:вторинні висуваються замість первинних, якщо ті спростовуються.

Описові гіпотези вказують на властивості об'єкта, його стан, характер структурних зв'язків, пояснювальні є припущеннями щодо тісноти та спрямованості залежностей між структурними частинами об’єкту, прогностичні визначають тенденції його розвитку .

Для того, щоб певне міркування набуло характеру наукової гіпотези, воно повинно відповідати наступним вимогам:

- прив’язка до основних понять, які застосовуються у дослідженні;

- узгодженість з раніше встановленими закономірностями;

- лаконічність;

- значні пояснювальні можливості;

- можливість емпіричної перевірки (відображення у гіпотезі тих індикаторів досліджуваного явища, за допомогою яких можна вимірювати його характеристики та напрямок змін);

- нетривіальність.

Формулювання гіпотез завершує розробку аналітичного проекту дослідження.