Точність та правильність як показники надійності вимірювання залежать не тільки від “якості” вимірювального засобу, але й безпосередньо від характеристик об’єкту, які фіксуються за допомогою цього засобу. Для деяких з них (соціально-психологічні властивості окремих індивідів та груп людей) дуже важко підібрати інструмент вимірювання. Навіть за умови успішного вирішення цього завдання залишається проблема точності їх вимірювання внаслідок високої динамічності, яка їм притаманна.
Іншим чинником, що впливає на точність та правильність вимірювання, є дрібність шкали. Очевидно, що чим більшою буде кількість градацій шкали, тим точніше вона вимірюватиме ту чи іншу властивість об’єкта: так, шкала з десяти пунктів буде більш чутливою щодо розбіжностей між респондентами за певною ознакою, ніж, скажімо, трьох – чи, навіть, п’ятипунктова.
Водночас, шкала з занадто великою кількістю пунктів дає нестійкі дані, тобто такі, що лише частково відтворюватимуться при повторному застосуванні: як правило, збігатимуться лише ті вибори респондентів, які фіксують їх найбільші/найменші переваги щодо певних об’єктів (вони концентруються на початковому/кінцевому відрізках шкали). Вибори, які відображують помірне ставлення респондентів щодо тих чи інших об’єктів та зосереджуються у середині континууму, не виявлятимуть достатньої стійкості, що спричиняє появу систематичної помилки.
Оптимальна дрібність шкали визначається наступним чином: кількість пунктів шкали поступово збільшується та паралельно підлягає замірам її стійкість (розраховується коефіцієнт стійкості чи якісь інші показники). Як тільки від збільшення градацій на шкалі починає зменшуватися показник її стійкості, процедуру дроблення припиняють.
Якщо інструмент вимірювання проходить тест на надійність за всіма критеріями, можна говорити про те, що він є надійним не тільки у теоретичному смислі (позбавлений так званих теоретичних помилок, чи квазіпогрішностей узгодження), але й у технічному.