Документ у дослідженнях проблем молоді виступає джерелом інформації про явища та процеси, які відбуваються у молодіжному середовищі, факти життя різних категорій молоді.
Документи, які застосовуються у діяльності ЦССМ, можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від способу фіксації інформації їх поділяють на письмові (друковані та рукописні), іконографічні (відео-, кіно, фотодокументи тощо), фонетичні (радіо- та магнітофонні записи, платівки). Окремим різновидом є електронні носії документальної інформації - диски для ЕОМ, лазерні диски і т.д. Відповідно до означених різновидів, в залежності від способу сприйняття документальної інформації вона може бути візуальної, аудіовізуальної, аудіальної.
За своїм статусом документальні джерела інформації поділяють на офіційні та неофіційні. Офіційними вважають документи, що створюються юридичними і посадовими особами та оформлюються й засвідчуються у відповідному порядку. Документи неофіційні створюються окремими особами та при цьому не мають статус офіційних. До них відносять так звані експресивні документи – листи, автобіографії, щоденники, мемуари, - тобто всю особову документацію, де “індивід говорить від першої особи та за власною ініціативою” [100, с.314]. Зокрема, автобіографія є документом, який “висвітлює соціальні ситуації у їх послідовності та зв’язку, надає картину психічного образа автора, показує його у тому контексті соціального середовища, в якому він (автор) діє” [35, с.52]. Такого роду інформацію не надають ані письма, ані інші документи, які відображують лише певний період чи епізод життя автора.
У 1920-1940-х роках метод аналізу біографій широко застосовувався у дослідженнях молоді, що здійснювалися, зокрема, представниками так званої Чикагської школи. Так, наприклад, у 1920-ті роки чикагський соціолог К.Шоу вивчав підліткову злочинність, застосовуючи написані за його проханням автобіографічні замітки юного правопорушника, доповнені поліцейськими та судовими документами, результатами медичних свідоцтв і т.п.
Залежно від авторства розрізняють особові, колективні та безособові документи. Прикладом безособових документів є матеріали статистики (державної, галузевої, організацій та підприємств) – зокрема, результати переписів населення, економічної, демографічної, медичної, а також архіви, протоколи засідань і т.д. Характеру колективних документів часто набувають наукові статті, монографії, книги, присвячені аналізу процесів у молодіжному середовищі (хоча вони можуть мати й особовий характер).
В залежності від мотивації створення виділяють спровоковані та неспровоковані документи. Наприклад, об’яви, відзиви на книги і т.і. належатиме до першої групи, в той час як листи, мемуари, інші особові документи, - як правило, до другої.
За ступінню достовірності документальні джерела інформації поділяють на оригінали та копії, за цільовим призначенням – на нецільові, що створюються незалежно від цілей інтерпретатора, та цільові. Прикладом останніх можуть бути відповіді на відкриті питання анкети, тексти неформалізованих інтерв’ю з представниками молодіжної когорти, лідерами молодіжних громадських та політичних об’єднань, експертами з питань соціальної роботи з дітьми, сім’ями та молоддю, матеріали спостережень і т.і., тобто сукупність повідомлень, які отримуються безпосередньо для розв’язання завдань дослідження.
В залежності від джерела документальної інформації вона буває первинної та вторинної. Вторинна виникає на основі первинної шляхом її узагальнення, інтерпретації. Так, наприклад, якщо первинний документ містить картину одномірних статистичних розподілень, то при створенні вторинного, переслідуючи інші дослідницькі цілі, можна застосувати щодо даної інформації розрахунок двомірних чи трьохмірних розподілень, мір зв’язку та коефіцієнтів кореляції, факторний, дисперсійний, кластерний і т.д. аналіз.
Віднесення документа до тієї чи іншої типологічної групи дозволяє певною мірою з’ясувати ступінь достовірності інформації, яку він містить. Так, офіційні джерела у більшості випадків повідомлятимуть більш достовірну інформацію, ніж неофіційні. Водночас треба враховувати, що “ані печать, ані підписи не гарантують надійності документальної інформації. За текстом завжди стоять люди та їх інтереси, їх сила й слабкості зажди відображатимуться у змісті документа” [100, с.314]. Особова документація, як правило, є більш емоційно забарвленою за офіційну, на її зміст впливатиме особистість автора – його темперамент, ціннісні орієнтації, професія, освіта. Описова інформація може трактуватися більш однозначно, ніж аналітична.
Застосуванню документа як джерела соціальної інформації завжди повинно передувати з’ясування ступеню його надійності, а також достовірності тієї інформації, яка у ньому міститься. У свою чергу, надійність документальних джерел багато в чому визначається контекстом їх створення (політична обстановка, історичні та соціокультурні умови і т.д.), який нерідко виступає фактором спотворення документальної інформації.