Як й будь-яке наукове дослідження, соціальний експеримент реалізується у декілька етапів.
На підготовчому етапі обґрунтовується необхідність проведення експерименту, яка може бути пов’язана з потребою одержання нового наукового знання чи з практичними соціальними потребами. При цьому важливою є попередня оцінка можливого соціального, економічного, управлінського ефекту від експериментування. Далі здійснюється розробка програми експерименту, яка містить методологічний та процедурний розділи.
Методологічний розділ програми соціального експерименту включає наступні складові:
- аналіз проблемної ситуації;
- визначення об’єкта і предмета дослідження;
- формулювання мети та завдань;
- висування експериментальної гіпотези, тобто обґрунтованого припущення щодо зв’язку між незалежною та залежною змінними, характеру та інтенсивності цих зв’язків, а також можливих сторонніх впливів на експериментальну змінну;
- інтерпретація ключових понять та вибір їх емпіричних індикаторів.
Складання процедурного розділу програми передбачає:
- вибір логічної схеми проведення експерименту (послідовний, паралельний з однією контрольною групою, паралельний з двома контрольними групами, експеримент з попереднім заміром чи без нього і т.і);
- конкретизація засобів вимірювання змін у досліджуваних характеристиках, а також контролю за станом всіх складових експериментальної системи, вибір методики аналіза експериментальних даних;
- визначення чи формування експериментальної групи (декількох груп);
- розробка плану здійснення експерименту з вказуванням видів діяльності на кожному з його етапів, строків їх реалізації, видів та обсягів необхідних ресурсів, відповідальних та виконавців.
Зупинимося на деяких аспектах підготовки соціального експерименту, які не були висвітлені раніше, зокрема на методах формування експериментальних груп.
Метод попарного відбору використовується, переважно, в паралельному експерименті. Його сутність полягає в тому, що для кожного досліджуваного у експериментальній групі підбирається іншій, але в контрольну групу. Вони повинні мати тотожні характеристики – такі, як стать, вік, професія, кваліфікація чи якісь інші, що, за думкою дослідника, є суттєвими з точки зору їх впливу на реакцію досліджуваних під час дії експериментального стимулу. Оцінити рівень досягнутої схожості дозволяє попередній замір, під час якого члени різних груп повинні продемонструвати максимально схожі результати (наприклад, надати максимально ідентичні відповіді на запитання анкети щодо рівня задоволеності якістю послуг, які надають ЦССМ).
Недоліки означеного методу виявляються, коли необхідно контролювати одночасно велику кількість характеристик. Наприклад, у дослідника є можливість підібрати у групи індивідів, однакових за статтю, віком, професією, кваліфікацією, однак він не може забезпечити відповідність членів груп також й за іншими важливими характеристиками, скажімо, освітою чи стажем роботи. Це завдання виглядає ще більш складним, коли у експерименті задіяні більше двох груп.
Другій метод полягає у квотному відборі членів груп. В даному випадку вибірка виступатиме мікромоделлю генеральної сукупності: вона відтворюватиме властиві їй пропорції розподілення певних ознак, які дослідник вважає суттєвими з точки зору їх впливу на результат експерименту. Наприклад, якщо у генеральній сукупності 30% осіб мають вищу освіту, аналогічна пропорція зберігатиметься й у вибірці, тобто у експериментальній групі, чи обох групах, якщо їх дві. При використанні вирівнювання за квотою є ймовірність неврахування важливості певної гіпотетичної змінної (скажімо, характеру роботи – “творча” чи “рутинна, малоцікава”); в такому випадку контрольна та експериментальна група розходитимуться за цією неконтрольованою змінною, що спотворить результат дослідження.
Третій метод формування груп – рандомізація - є ідентичним реалізації випадково-механічного безповторного відбору (див. 1.4.). Досліджувані включаються у вибірку із списку одиниць досліджуваної сукупності (наприклад, працівників установи чи учнів навчального закладу) одним з способів випадкового відбору, наприклад, за допомогою таблиці випадкових чисел. Випадковий відбір спирається на закони статистики та теорії ймовірностей, тому застосовувати рандомізацію доцільно тільки в разі побудови великої вибірки (не менш 300 одиниць) для того, щоб набув чинності закон великих чисел [101, с.424]. Суттєвою перевагою рандомізації є забезпечення схожості груп за всіма параметрами, а не тільки за тими характеристиками, які дослідник вважає значущими в умовах конкретного експерименту. До того ж досліджувані не тільки випадковим чином включаються у кожну з груп, але й аналогічно розподіляються між групами, що гарантує нейтралізацію розбіжностей між досліджуваними з різних груп. Такими чином, рандомізація дозволяє виключити конкурентну гіпотезу щодо пояснення змін систематичними розбіжностями між групами.
Іноді дослідники відбирають індивідів для участі в спеціальній програмі навчання чи в інноваційному організаційному проекті, виходячи з виявленого ними побажання, а потім порівнюють з результатами деякої іншої доступної чи сформованої випадковим чином групи, яка не була задіяна у програмі. Треба зазначити, що таке порівняння не є коректним: само по собі бажання приймати участь у експерименті є свідченням більш високої мотивації, обізнаності чи інтелекту. Ці фактори як такі, чи у взаємодії з незалежною змінною, можуть пояснювати значущі розбіжності в результатах, продемонстрованих експериментальною групою.
Етап реалізації експерименту полягає у здійсненні безпосередньої практичної діяльності експериментатора та інших виконавців, які пройшли попередній інструктаж, були ознайомлені з метою, завданнями, способами відстеження, управління та контролю досліджуваних процесів, правилами використання інструментарію та, за необхідністю, технічних пристроїв. Одержувана інформація фіксується у протоколах, картках, анкетах, тест-опитувальниках.
Третій (заключний) етап передбачає інтерпретацію результатів експерименту у логіці програми дослідження. Одержаний матеріал підлягає опрацюванню, узагальненню, теоретичному аналізу. На цьому етапі застосовується широке коло аналітичних та математико-статистичних процедур, які дозволяють оцінити якість одержаної інформації, встановити можливість її розповсюдження на більш велику сукупність об’єктів, визначити значущість виявлених залежностей за допомогою відповідних критеріїв (наприклад, критерію Ст¢юдента), розробити прогноз розвитку об’єкта чи явища. Дослідники зіставляють реальний результат з очікуваним, оцінюють його практичну та пізнавальну значущість, уточнюють причини появи небажаного побічного ефекту та можливості його подолання та запобігання у майбутньому. Одержані результати можуть знайти відображення у системі заходів з вдосконалення діяльності об’єкта з виходом на їх практичну реалізацію.
Таким чином, експеримент є методом, який забезпечує найкращі емпіричні дані для перевірки гіпотез щодо причинних зв’язків між соціальними явищами, а також найнадійнішим засобом вирішення багатьох практичних завдань, що виникають у сфері соціальної роботи з молоддю. Вони пов’язані з оцінкою ефективності програм соціальної роботи з дітьми, сім’ями та молоддю, з визначенням найбільш оптимальних шляхів управління соціальними процесами у молодіжному середовищі та з прогнозуванням їх розвитку.