Опитування – метод збирання первинної соціальної інформації, що заснований на соціально-психологічній взаємодії анкетера (інтерв’юера) та респондента, яка відбувається із застосуванням переліку більш-менш формалізованих питань. Цей метод є найбільш часто застосовуваним при проведенні досліджень з молодіжної проблематики завдяки цілій низці переваг.
Важливою перевагою методу є те, що він дозволяє виявити особливості сприйняття людиною фактів та подій минулого й сьогодення, а також отримати оцінки щодо їх розвитку у майбутньому. Організоване у відповідності до наукових вимог та проведене із залученням кваліфікованих анкетерів та інтерв’юерів опитування забезпечує оперативність одержання достовірної інформації безпосередньо від представників досліджуваного об’єкту. Якщо за своїм характером опитування має формалізований характер, процес отримання та опрацювання інформації зводиться до сукупності механічних процедур, що також можна вважати вагомою перевагою, якої набуває опитування у порівнянні з деякими іншими способами збору соціальної інформації.
У вивченні проблем молоді та різних категорій сімей опитування виступає провідним методом отримання інформації, дозволяючи аналізувати інтереси, мотиви, думки, очікування респондентів, а також об’єктивні факти їх життєдіяльності.
Перші спроби застосування опитувань з різними цілями сягають коренями у епоху рабовласництва. Прообразом опитування можна вважати голосування, яке ще за часів античності активно застосовувалося як форма волевиявлення людей з тієї чи іншої проблеми. Паралельно протосоціологічним формам одержання інформації розвивалися й процедури обліку чисельності населення, визначення складу домогосподарств, матеріального та соціального статусу їх членів. Так, у Давньому Римі кожний громадянин був зобов’язаний під клятвою повідомляти спеціального чиновника – цензора (звідсіля й виникло поняття census, що на латині означає “перепис населення”) - щодо складу сім’ї, обсягу нерухомого та рухомого майна, яке їй належіть.
Зародження та активний розвиток капіталістичних відносин викликав необхідність вдосконалення засобів обліку та аналізу інформації. Одним з перших вчених, якій застосував спеціальний формуляр для збору даних, був англійський вчений У.Петті. Отримана за допомогою опитувальника інформація склала емпіричну базу його дослідження “Політична анатомія Ірландії”, в якому підлягала вивченню структура народонаселення цієї країни, спосіб життя різних її верств. У 1787 р. подібний формуляр був застосований Д.Девісом для дослідження сімейного бюджету трудящих класів, матеріали якого були застосовані при написанні однойменної праці.
У 1767 р. Сенат Російської імперії за допомогою опитування здійснив спробу встановлення причин підвищення цін на хліб, для чого були складені та розіслані у всі уїзди спеціальні опитувальні листи, що містили по 14 запитань. Причина зростання цін була з’ясована.
У 1880 р. К.Маркс опублікував у “La Revue socialiste” спеціальну “Анкету для робочих”, яка містила 100 запитань та мала за мету вивчення умов життя та соціального становища робочого класу.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у Росії та Україні проводилися так звані “самопереписи”; вони здійснювалися студентами вузів під керівництвом викладачів, маючи об’єктом дослідження студентську молодь як одну з найбільш освічених верств населення.
Існуюче на сьогодні різноманіття видів опитувань можна звести до двох основних різновидів – інтерв’ю та анкетування(відповідно, усне та письмове опитування). За характером взаємодії запитуючого та респондента інтерв’ю відрізняється від анкетування тим, що у першому випадку застосовується очна, у другому – заочна форма комунікації. Інші критерії класифікації видів опитувань наведені у таблиці 14.
Таблиця 14