Під методом фокус-груп, як правило, розуміють групову дискусію, яка спрямована на з’ясування реакції членів групи на ту чи іншу проблему, об’єкт, ситуацію, явище. Водночас, фокусоване інтерв’ю може мати й характер індивідуального, але в будь-якому випадку цей метод базується на глибинному вивченні досліджуваної проблеми та відноситься до категорії “якісних”. Прибічники якісних методів вбачають основне джерело значущої інформації у повсякденних практиках взаємодії індивідів, у їх “живому мовленні”, яке неможливо відтворити, застосовуючи стандартизований опитувальник. Поява інтересу дослідників до методу фокусованого інтерв’ю супроводжувалась критикою кількісних методик за їх поверховість, нездатність іноді достатньо глибоко зануритися у досліджуваний предмет і пов’язане з цим ігнорування його специфіки. До того ж у сфері масових комерційних досліджень, при вивченні ефективності воєнної пропаганди фокусовані інтерв’ю набули поширення вже наприкінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст., сприяючи успішному вирішенню порушених практичних завдань. Необхідну ідейно-теоретичну передумову зростання їх популярності склала поява декількох суттєвих робіт з означеної проблеми - перш за все, праці Р.Мертона, М.Фіске та П.Кендалл “Фокусоване інтерв’ю”.
На формування фокус-груп як методу одержання наукової інформації вплинули дослідження у галузі експериментальної психології, зокрема, розробки Дж.Морено, ідеї К.Роджерса та К.Левіна. Фокусовані інтерв’ю мають багато спільних рис з такими засобами генерування колективних рішень, як “метод дельфі”, “мозковий штурм”, ділові ігри, тренінги.
Метод фокус-груп має цілий ряд безсумнівних переваг, які пов’язані із його процедурними особливостями та обумовлюють все більш активне його застосування у практиці досліджень у сфері соціальної роботи з дітьми, сім’ями, молоддю. Зазначимо основні з них.
1. Можливість не тільки з’ясувати думки людей, їх особисті позиції (“Що вони думають?”), але й мотиви, цінності, установки (“Чому вони так думають?”).
2. Наявність безпосереднього контакту між особою, яка здійснює інтерв’ювання, та опитуваними, а також всередині групи між учасниками дискусії. Це, по-перше, дозволяє запобігти помилок, пов’язаних з ситуацією опитування, з особливостями сприйняття складних питань, по-друге, сприяє виникненню групового ефекту при обговоренні, коли навіть за відсутністю чи розмитістю власної позиції учасник дискусії під впливом висловлювань інших в результаті й сам висловлюється з приводу обговорюваної проблеми.
3. Процедура відбувається у комфортних для учасників опитування умовах у звичній для них формі спілкування.
4. Невеликі у порівнянні з іншими методами збирання соціальної інформації фінансові та людські затрати.
5. Можливість одержати інформацію у стислі терміни: дослідники з досвідом спроможні підготувати, провести фокусовані інтерв’ю та проаналізувати їх результати протягом 2-3 тижнів.
Водночас специфіка методу обумовлює й певні обмеження щодо його використання. Не дуже великою є кількість питань, які обговорюються у групі. Ведучий дискусії повинен бути досвідченим, висококваліфікованим, обізнаним з питань групової комунікації. Далеко не всі соціальні проблеми доступні для вивчення за допомогою фокус-групової методики. Наприклад, вона не дозволяє відстежувати хід довготривалих соціальних процесів, наприклад, процесу соціалізації молоді (хиба що його окремі аспекти чи наслідки, індивідуальний, суб’єктивний вимір). Групове фокусоване інтерв’ю не завжди є ефективним при вивченні “сенситивних” проблем – таких, що пов’язані з приватним, інтимним життям молодих людей (наприклад, сексуальні стосунки неповнолітніх), чи торкаються неформальних або нерегламентованих відносин (алкоголь, наркотики, тіньові доходи, злочинна поведінка і т.п.). В останньому випадку непросто буде сформувати так звану цільову групу, тобто визначити коло учасників дискусії та мотивувати участь у неї.