Тест (від англ. test - “випробування, дослідження”) – метод вимірювання та оцінки різних психологічних якостей та станів індивіда (інтелект, здатності, темперамент, мотиви та ін.) [117, с.634].
Спроби застосування прототестологічних процедур, які мали за мету встановлення наявності у людини тих чи інших якостей, здатностей до певного виду діяльності, сягають у стародавні часи. Так, ще у античності претенденти на обіймання посад жерців та чиновників підлягали складним випробуванням, успішність проходження яких вважалась своєрідним показником їх “професійної придатності”.
Свого подальшого розвитку процедури тестування набули в зв’язку з необхідністю порівнювати індивідів за рівнем розвитку чи ступенем виявлення різних психологічних якостей та психофізіологічних характеристик.
Термін “розумовий тест” вперше з’явився в науковій літературі у статті американського психолога Дж.Кєттелла у 1890 р. У своїй роботі автор описав низку тестів для вимірювання інтелектуального рівня студентів коледжів; тести проводилися індивідуально та включали вимірювання м’язової сили, гостроти зору та слуху, швидкості реакції, пам’яті і т.п. Дж.Кєттелл був солідарним із своїм вчителем англійським біологом Ф.Гальтоном в тому, що оцінку інтелектуальних функцій можна одержати за допомогою тестів сенсорного розрізнення та швидкості реакції. Переваги даного підходу він пояснював тим, що прості функції можна вимірювати з більшою точністю, в той час як розробка об’єктивних методів вимірювання більш складних функцій здавалася зовсім безнадійним завданням. Ф.Гальтон, який вперше запропонував застосування оціночних шкал, анкетування, методики вільних асоціацій, а також методів математичної статистики у психологічних дослідженнях, відзначав, що інформацію про ті чи інші події людина одержує ззовні за допомогою органів почуттів, і чим краще ці органи сприймають розбіжності, тим більшим є поле, на якому можуть діяти наш інтелект та розум” [5, с.51].
У роботі, яка була опублікована у Франції у 1895 р., французькій лікар А.Біне розкритикував більшість з тестових методик, які на той час набули поширення, в зв’язку з невиправдано великою увагою до сенсорних характеристик та елементарних спеціальних здібностей. За замовленням міністерства освіти Франції він у 1905 р. у співавторстві із Т.Симоном розробив “шкалу розумового розвитку” (“тест Біне-Симона”), застосування якої дозволяло виявити серед учнів шкіл тих, хто не завоював навчальну програму внаслідок розумових відхилень. Тест спрямовувався на вимірювання широкого кола функцій, з особливим акцентом на здатностях до суджень, розуміння та розмірковування, які дослідники вважали основними складовими інтелекту. Незважаючи на те, що сенсорні та перцептивні тести також входили у цю шкалу, у ній у порівнянні з більшістю тестів того часу суттєво збільшилася частка вербального матеріалу. Показник досліджуваного пропонувалося виражати у вигляді “розумового рівня”, якій відповідав рівню розвитку нормальної людини певного віку. У подальшому запропонована методика неодноразово доопрацьовувалась; зокрема, достатньо відомою є її модифікація, розроблена Терманом із Стенфордського університету.
У сучасній дослідницький практиці застосування методу тестування набуло значного поширення завдяки цілої низці безсумнівних переваг, до яких можна віднести:
1. можливість оперативного отримання об’єктивної інформації у відповідності до мети дослідження;
2. легкість квантифікації, та, відповідно, опрацювання одержаних результатів в разі застосування стандартизованої процедури; незалежність наданих оцінок від суб’єктивного впливу дослідника;
3. здатність охоплювати одночасно достатньо велику аудиторію.
Порівнюючи тестування з іншими способами отримання наукової інформації, можна виділити деякі особливості даного методу.
По-перше, інформація щодо досліджуваних характеристик підлягає під час процедури багатоступеневому контролю. Для вимірювання кожного показника застосовується ціла група питань чи завдань. До того ж тестування передбачає контроль достовірності інформації, яку надає особа, що тестується. Це досягається шляхом застосування спеціальних шкал, що встановлюють неправдивість наданих відповідей, та шкал корекції, які за допомогою поправочних коефіцієнтів коректують відповіді за умови, якщо вони є неправдивими.
По-друге, на достовірність тестологічної інформації можуть також вплинути намагання респондента вгадати бажані для дослідника відповіді. Особа, яка підлягає опитуванню, може симулювати певну поведінку, імітувати ті реакції на запитання, які вважає відповідаючими нормативним (бажаним).
По-третє, нормативні показники, як правило, прив’язані до особливостей концепції, в межах якої здійснюється аналіз. Якщо, наприклад, біхевіористська концепція підкреслює важливість поведінкових рис індивіда, то когнітивна акцентує увагу на властивостях його розумової діяльності. Це зумовлює відповідну спрямованість оціночних процедур, що здійснюються у рамках різних методологічних підходів.
По-четверте, нормативні значення показників, що вимірюються, часто виводяться із середньостатистичних значень по певній (“базовій”) групі. В даному випадку вимірювання, наприклад, певних здібностей людини дозволяє виявити не здібність як таку, але здібність відносно здібностей інших індивідів” [100, с.488].
Тестування фіксує наявність та рівень розвитку у індивіда певних якостей, але ж цей розвиток може відбуватися завдяки самовдосконаленню, впливу агентів соціалізації (родичі, виховні, освітні, професійні заклади). З цього слідує, що за відсутністю у індивіда певних умов для особистого розвитку він має значно менше шансів отримати високі тестові бали порівняно з тими, для яких створювалися найоптимальніші умови розвитку їх здібностей.
До того ж, на відповідях індивідів може сказатися вплив цілого ряду об’єктивних та суб’єктивних факторів (певний перебіг подій, незадовільне фізичне та моральне самопочуття та ін.).
Таким чином, результати тестування слід інтерпретувати дуже обережно; бажано прив’язувати їх до індивідуальних особливостей особи, що тестується, – як психологічних, так й соціально-демографічних, що, на жаль, не завжди можна зробити за умов масового, “потокового” характеру тестування.
Останнім часом дедалі все більшого поширення набувають тести, що дозволяють оцінити характеристики досліджуваного не шляхом їх порівняння з середньостатистичними даними, а згідно так званій ідеальній нормі [117, с.635].