Кінематика вивчає рух матеріальних тіл без врахування причин, які викликали цей рух. Динаміка вивчає рух матеріальних тіл, враховуючи ці причини, тобто вона вивчає зв’язок між взаємодією одного тіла з іншими тілами, або полями та змінами стану руху тіла внаслідок цієї взаємодії. Тому динаміка є основним розділом механіки.
Основою класичної, або ньютонівської, механіки є три закони дина-міки, сформульовані Ньютоном у 1687р. і є геніальним узагальненням у всіх дослідних і теоретичних відомостей, які були отримані до Ньютона і самим Ньютоном.
Протягом двох століть ньютонівська механіка досягла таких великих успіхів, що багато хто в ХІХ ст. були переконані в її силі і вважали, що по-яснити будь-яке фізичне явище означає звести його до механічного проце-су, котрий підкоряється законам Ньютона. Однак з розвитком науки було виявлено нові факти, які не вкладалися в рамки класичної механіки. Ці фак-ти одержали своє пояснення в нових фізичних теоріях – теорії відносності і квантовій механіці. Перегляд Ейнштейном ньютонівських уявлень про про-стір і час дали змогу створити у 1905 р. "механіку великих швидкостей” – релятивістську механіку, що не привела до заперечення ньютонівської ме-ханіки. Рівняння релятивістської механіки у випадку швидкостей, дуже ма-лих у порівнянні зі швидкістю світла, переходять у рівняння ньютонівської механіки. Аналогічно рівняння квантової механіки переходять у рівняння ньютонівської механіки, яка описує рух мас, значно більших від маси атома. Таким чином, розвиток науки не перекреслив класичну механіку – механіку великих мас і малих швидкостей, а лише засвідчив її обмежене за-стосування. Тут дуже чітко проявляється співвідношення між відносною й абсолютною істиною, тобто між знанням неповним, незавершеним, котре надалі підлягає уточненню, поглибленню, і повним, вичерпним знанням, що досягається лише в нескінченному русі думки. Узгодженість теорій зумов-лена єдністю матеріального світу, досліджуваного цими теоріями.