Важливе значення при оцінці якості продукту має його мікробіологічний контроль. Потрапляння в продукт мікроорганізмів у процесі виробництва, зберігання чи використання може призвести до видимої втрати стабільності продукту (розшарування, утворення цвілі) чи до зниження терапевтичної ефективності лікарського препарату без наявних візуальних змін. Використання лікарських засобів, які містять мікроорганізми, може призвести не лише до зниження або відсутності терапевтичної дії препарату, а й до виникнення побічних реакцій та нових захворювань. Тому, стабільність лікарських препаратів є важливим показником їхньої якості, оскільки забезпечує збереження їх терапевтичних або профілактичних властивостей у процесі розподілу і зберігання.
Щоб готові лікарські засоби відповідали вимогам нормативних документів необхідні заходи по забезпеченню норм "мікробіологічної чистоти" при їх виробництві, зберіганні і застосуванні. Для стерильних лікарських засобів це, перш за все, вибір і валідація методу стерилізації, належні умови виробництва, визначення вимог до первинного упакування матеріалу, мікробіологічної чистоти вихідної сировини, обмеження терміну придатності після першого розкриття упаковки. Для нестерильних лікарських засобів, крім належних умов виробництва, основним фактором, який забезпечує мікробіологічну чистоту при виробництві, зберіганні та застосуванні готового лікарського засобу, є ефективність дії антимікробних консервантів [17, 19]. При цьому відповідно до сучасних вимог на етапі реєстрації необхідно представити експериментальні дані, які підтверджують ефективність антимікробних консервантів [34].
Консерванти – це природні або синтетичні речовини, які додають до різних продуктів харчування, лікарських препаратів, промислових продуктів і т.п. для того, щоб продовжити їхній термін придатності. Додавання консервантів до продукції, особливо до такої, що має великий вміст води, забезпечує запобігання змін і деструкції продукту мікроорганізмами впродовж зберігання і в значній мірі знижує мікробне контамінування продуктів .
Консерванти поділяють на два основні класи: антимікробні консерванти, які пригнічують ріст бактерій і грибів, та антиоксиданти, які перешкоджають окисленню харчових компонентів [6].
Антимікробні консерванти поділяють на дві основні підгрупи: протигрибкові і антибактеріальні консерванти. До протигрибкових належать такі сполуки, як бензойна та аскорбінова кислоти та їх солі, а також фенольні сполуки, такі як метил-, етил-, пропіл- і бутил-n-гідроксибензоати (парабени). Антибактеріальні консерванти включають такі речовини, як солі амонію, спирти, феноли [28].
Для вибору консервантів та їх концентрації необхідно підходити дуже ретельно. Оскільки консерванти є біологічно активними речовинами і мають широкий спектр дії. Також, згідно з біофармацевтичними дослідженнями, вони здатні вступати у різноманітні реакції з будь-якими компонентами ліків, чи продовольчих продуктів і таким чином спричиняти утворення шкідливих сполук. Крім того, консерванти впливають на життєдіяльність клітин організму людини, блокуючи різні ферментативні шляхи, змінюючи процес поділу клітини, проникність цитоплазматичної мембрани та ін. Також дані сполуки можуть призвести до зміни складу якісного і кількісного складу мікробоценозу травного тракту, оскільки мають антимікробну дію. Ефективна концентрація консервантів повинна бути значно нижчою від токсичної для людини дози [58].
Враховуючи можливість побічної дії, консерванти слід застосовувати тільки при строгій необхідності. Вимоги, які ставляться до консервантів наступні [28]:
- широкий спектр антимікробної активності;
- повільне (по можливості, відсутнє) формування резистентних штамів мікроорганізмів;
- прояв протимікробних властивостей у широкому діапазоні рН;
- швидкість біоцидної дії;
- сумісність з діючими та допоміжними речовинами;
- стабільність;
- відсутність впливу на органолептичні властивості продукту;
- відсутність подразнюючої чи токсичної дії консерванту або продуктів його розпаду.
Основними консервантами, які застосовують у промисловості є борна кислота, натрію тетраборат декагідрат, сполуки ртуті (II) (етанолмеркурію хлорид, мертіолат), фенол, спирт етиловий, кислота бензойна, натрію бензоат, саліцилова, сорбінова та оцтова кислоти також парабени – складні ефіри n-гідроксибензойної кислоти (ніпагін ─ метиловий ефір, ніпазол – пропіловий ефір, бутабен – бутиловий), солі четвертинних амонієвих основ [28].