Джерела водопостачання

Основними етапами санітарної експертизи води є санітарно-топографічне і санітарно-технічне обстеження вододжерел, вивчення епідеміологічної обстановки, відбір проб та лабораторне дослідження води.

І. Санітарно-топографічне обстеження передбачає визначення санітарного стану території, де розташоване вододжерело, загальна геоологічна та топографічна будова місцевості, характер ґрунту, рослинності, вид вододжерела (відкрите, закрите), наявність та розташування можливих джерел забруднення води.

ІІ. Санітарно технічне обстеження пов’язане з визначенням санітарного стану вододжерела та наявності умов, що можуть сприяти забрудненню води і зумовлені порушенням його конструкційних елементів.

ІІІ. Вивчення епідеміологічної обстановки передбачає дослідження та оцінку захворюваності населення, яке використовує для питних потреб воду конкретного вододжерела. В першу чергу, звертають увагу на наявність хвороб, що можуть передаватися через воду, виникнення та реєстрацію епідемічних спалахів інфекційних хвороб серед населення та епізоотій серед свійських тварин.

ІV. Лабораторне дослідження – на основі ряду лабораторних аналізів визначають показники санітарно-епідеміологічної та санітарно-хімічної безпеки води.

Повний контроль безпечності та якості питної води здійснюється за показниками згідно з Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) один раз на рік у найбільш несприятливий період року, а також за відповідними показниками у разі погіршення епідемічної ситуації.

Основні джерела місцевого (децентралізованого) водопостачання

Виділяють дві системи водопостачання – централізовану та децентралізовану. До основних джерел місцевого (децентралізованого) водопостачання відносять:

1) Шахтний колодязь- інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з великим розміром поперечного перерізу, круглої, квадратної, прямокутної або шестигранної форми, що призначена для забору ґрунтових вод.

2) Трубчастий колодязь (свердловина) - інженерна споруда, що є вертикальною виробкою з невеликим розміром поперечного перерізу круглої форми, що призначена для забору підземних вод, розташованих на різній глибині.

3) Бювет - інженерна водозабірна споруда для забезпечення споживачів необробленими (крім знезараження води методом ультрафіолетового опромінення) міжшаровими напірними (артезіанськими) або безнапірними підземними водами, до складу якої входять свердловина, розподільна колонка та спеціальне приміщення або павільйон.

4) Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Особливості будови та обладнання шахтної криниці:

1. Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м.

2. Місця влаштування бюветів, колодязів та каптажів джерел слід розташовувати на незабрудненій та захищеній території, яка знаходиться вище за течією ґрунтових вод на відстані не менше ніж 30 м від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та не менше ніж 50 м від вбиралень, вигрібних ям, споруд та мереж каналізації, складів добрив та отрутохімікатів, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод (при умові розташування колодязя нижче за рельєфом по відношенню до джерела забруднення – відстань збільшується до 100 м).

У радіусі 50 м від бюветів, колодязів та каптажів джерел не дозволяється здійснювати миття транспортних засобів, водопій тварин, влаштовувати водоймища для водоплавної птиці, розміщувати пристрої для приготування отрутохімікатів та іншу діяльність, що може призвести до забруднення ґрунту та води.

Забороняється влаштовувати бювети, колодязі та каптажі джерел у місцях, що затоплюються, зазнають розмивів, зсувів та інших деформацій, на понижених та заболочених територіях.

3. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). У разі використання дерев'яних зрубів слід застосовувати колоди завтовшки не менше ніж 0,25 м, прямі, без глибоких шпарин і червоточин, не уражені грибком.

4. Підводну частину стінок колодязя потрібно заглиблювати у водоносний горизонт не більше ніж на один метр для кращого його розкриття та збільшення шару води.

5. На дно криниці насипають шар гравію, влаштовують зворотний піщано-гравійний фільтр товщиною 40-50 см або фільтр з пінобетону.

6. Для опущення в колодязь людини з метою його чистки та ремонту в стінки колодязя необхідно вставити металеві скоби, розміщені у шаховому порядку на відстані 0,3 м одна від одної.

7. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 0,8 м.

8. З метою захисту від засмічення оголовок повинен щільно закриватись кришкою з металу чи дерева або мати залізобетонне перекриття з люком, який також закривається кришкою. Зверху оголовка влаштовують дашок, навіс або оголовок вміщують у будку.

9. Для підйому води із колодязя слід застосовувати насоси (краще електрозанурювальні). Зливна труба насоса повинна мати гачок для підвішування відра. У разі неможливості застосування насоса допускається обладнання колодязя коловоротом або міцно прикріпленим "журавлем" з відром для загального користування.

10. Біля колодязя слід влаштовувати підставку для відер, навколо споруди повинні бути огорожа (радіусом не менше 2 м).

11. Для захисту колодязя від забруднення поверхневими стоками слід влаштовувати перехоплюючі канави, які відводять стоки від колодязя, навколо колодязя необхідно робити "замок" із гарно замішаної та пошарово утрамбованої глини чи масного суглинку (глибиною 2 м і шириною 1 м) або бетонувати (асфальтувати) майданчик радіусом не менше ніж 2 м на основі з щебеню товщиною 15 - 20 см та з ухилом від колодязя.

Вимоги до облаштування трубчастих колодязів (свердловин)

1. За своєю будовою трубчастий колодязь є свердловиною, яка обладнана водяним фільтром, водопіднімальною трубою і насосом. Якщо ґрунт, в якому будують колодязь, дуже слабкий або глибина колодязя велика, свердловину необхідно укріпити обсадними трубами. Трубчасті колодязі бувають неглибокі та глибокі. Підйом води з трубчастого колодязя здійснюється за допомогою ручного або електричного насоса.

2. Оголовок трубчастого колодязя повинен бути вище поверхні землі на 0,8 - 1,0 м та герметично закритим, мати кожух та зливну трубу з гаком для відра. Навколо оголовка колодязя влаштовують відмостки, водовідведення та глиняний “замок”, а також підставку для відер, як і для шахтного колодязя.

3. Неглибокі трубчасті колодязі (абіссінські) можуть бути індивідуального та громадського користування. Їх необхідно влаштовувати на ділянках, де рівень залягання ґрунтових вод не дуже глибокий - до 7 - 9 м. Такий колодязь є більш захищеним, ніж шахтний.

Глибокі трубчасті колодязі зазвичай слід використовувати, якщо глибина залягання водоносного шару перевищує 9 м.

Методика відбору проб води

Відбір проб води проводять у бутиль об’ємом 5 л (на повний аналіз) або на 2 л (на скорочений). Перед відбором проби бутиль не менше 2-х разів ополіскують водою, яка підлягає обстеженню. Бутиль заповнюється водою доверху. Перед його закриванням верхній шар води виливається для того, щоб під пробкою залишався невеликий шар повітря. При відборі проби складають супровідний документ, який вміщує дані про назву вододжерела, його місцезнаходження, дату та місце взяття проби, метеорологічні умови, температуру води, мету дослідження, посаду особи, що проводила відбір.

Визначення кількості води та дебіту шахтної криниці

Об’єм води у криниці визначають шляхом помноження площі перетину зрубу на висоту стовпа води. Виміри проводяться за допомогою рулетки.

Дебіт криниці визначають в ході проведення швидкого відкачування води насосом або вичерпування її відрами на основі підрахунку часу наповнення криниці до вихідного рівня.

Схема санітарного обстеження джерел місцевого водопостачання

1.Назва населеного пункту: область, район, місто, селище.

2. Місце розташування криниці:

а) за межами населеного пункту, у межах населеного пункту;

б) на рівному місці, на підвищеному місці, на схилі, в яру;

в) на березі водоймища;

г) чи не заливає криницю під час паводку.

3. Тип криниці:

а) шахтний, трубчастий, бювет, каптаж;

б) матеріал, з якого вона виготовлена: дерево, бетон, цегла, вапняк, граніт тощо;

в) діаметр, довжина, ширина, площа;

г) глибина до поверхні води, глибина до дна, висота стовпа води;

д) висота зрубу над рівнем землі;

є) улаштування глиняного замку;

ж) наявність ремонтних скоб, їх облаштування;

з) улаштування оголовка (для трубчастого колодязя)

і) стан внутрішньої поверхні стінок: наявність тріщин, щілин, плям, розростання грибків тощо.

4. З якого водоносного горизонту здійснюється забір води.

5. Рік побудови криниці, рік останнього ремонту, коли в останній раз проводилась санація.

6. Стан поверхні ґрунту біля криниці, наявність замощення (на якій відстані), водовідвідної канави, огородження (на якій відстані).

7. Спосіб підйому води з криниці: електричним чи ручним насосом (наявність перебоїв у його роботі), відром (воротом, ²журавлем²), наявність загального відра та підставки для відра, стан пристроїв, що використовуються для підйому.

8. Наявність кришки, навісу або будки над криницею та їх технічний стан.

9. На якій відстані знаходиться криниця від найближчих будинків, будівель, помийних ям та інших ймовірних джерел забруднення ґрунту та води, санітарний стан оточуючої території навколо криниці (засміченість).

10. Число будинків та приблизна кількість мешканців, які використовують воду з криниці.

11. Дані про наявність інфекційних та інших захворювань, що можуть бути пов’язанні з вживанням недоброякісної води.

12. Дані щодо наявності епізоотій серед домашніх тварин у районі, де розташована криниця.

13. Відомості про наявність санітарного паспорту та посадової особи, відповідальної за санітарний нагляд, дата останнього контролю.

14. Результати лабораторних досліджень води за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками, проведені установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, їх оцінка.

15. Загальний висновок щодо санітарного стану об’єкта обстеження та придатності води для використання з метою забезпечення питних потреб населення.

16. Заходи щодо покращання санітарного стану криниці та якості води в ньому.

17. Дата обстеження, посада, підпис особи, яка проводила обстеження.

Дані санітарно-епідеміологічного обстеження району, де розташована криниця

Санітарно-технічні дані на вододжерело

Результати лабораторних досліджень води шахтних криниць

На кожне вододжерело у санітарно-епідеміологічній станції заведений санітарний паспорт.

СХЕМА САНІтарнОГО паспортУ

________________________________________________

(назва інженерної споруди нецентралізованого питного