Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
Гігієнічні нормативи умов праці (ГДК, ГДР, ОБРВ тощо) – рівні шкідливих виробничих факторів, які при щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі, але не більше 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу не повинні викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або у віддалені періоди життя нинішнього та наступних поколінь. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я в осіб з підвищеною чутливістю.
Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК р.з) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовано сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь. ГДК р.з. встановлюються для речовин, що здатні чинити шкідливий вплив на організм працюючих при інгаляційному надходженні.
Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК р.з двох типів: максимальна разова ГДКр.з.м.р та середньозмінна ГДК р.з.с.з.
ГДКр.з.м.р. – найвище регламентоване значення концентрації речовини у повітрі робочої зони для будь-якого 15-хвилинного (30-хвилинного для аерозолів речовин переважно фіброгенної дії) відрізку часу робочої зміни. Дія речовини на працюючих у концентрації, що дорівнює ГДКр.з.м.р., не повинна повторюватись протягом робочої зміни більш ніж 4 рази з інтервалами не менше 1 години.
ГДКр.з.с.з. – регламентоване значення концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони для відрізку час), що дорівнює 75 % робочої зміни, але не більш ніж 8 годин, за умов дотримання ГДКр.з.м.р. ГДКр.з.с.з. встановлюється для речовин, для яких характерні кумулятивні властивості (речовини хроноконцентраційної дії).
Експозиція – кількісна характеристика інтенсивності і тривалості дії шкідливого фактора.
Професійний ризик – величина ймовірності порушення (ушкодження) здоров'я з урахуванням тяжкості наслідків у результаті несприятливого впливу факторів виробничого середовища і трудового процесу. Оцінка професійного ризику проводиться з урахуванням величини експозиції останніх, показників стану здоров'я і втрати працездатності працівників.
Захист часом – зменшення шкідливого впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих за рахунок обмеження часу їхньої дії: введення внутрішньозмінних перерв, скорочення робочого дня, збільшення тривалості відпустки, обмеження стажу роботи в конкретних умовах.
Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (преамбула Статуту ВООЗ ( 995_599 ).
Професійні захворювання – захворювання, у виникненні яких вирішальна роль належить впливу несприятливих факторів виробничого середовища і трудового процесу.
Професійна захворюваність – показник числа виявлених вперше протягом року хворих із професійними захворюваннями і отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які зазнають впливу шкідливих виробничих факторів.
Виробничо-обумовлена захворюваність – захворюваність (стандартизована за віком) на загальні * захворювання різноманітної етіології (переважно на поліетіологічні), що має тенденцію до зростання при збільшенні стажу роботи в несприятливих умовах праці і перевищує таку в професійних групах, що не контактують із шкідливими факторами.
Працездатність – стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу визначеного змісту, обсягу і якості.
Роботоздатність – стан людини, визначений можливістю фізіологічних і психічних функцій організму, що характеризує його здатність виконувати конкретну кількість роботи заданої якості за необхідний інтервал часу.
Робочий день (зміна) – встановлена законодавством тривалість (у годинах) роботи протягом доби.
Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більше 50% свого робочого часу. Якщо при цьому робота виконується на різних дільницях робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся зона (ДСТУ 2293-93). * Не віднесені до професійних.
Гігієнічні критерії та класифікація умов праці
Принципи класифікації умов праці. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:
1 клас– ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.
2 клас– ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.
3 клас–ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженності можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:
1 ступінь (3.1) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;
2 ступінь (3.2) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);
3 ступінь (3.3) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);
4 ступінь (3.4) – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);
4 клас–НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.
За «Гігієнічною класифікацією праці…» №4137-86, затвердженою Міністерством охорони здоров’я СРСР 12.08.1986 р. (додаток 1) 4 клас умов праці не встановлюється. 3 клас умов праці називається “ШКІДЛИВІ ТА НЕБЕЗПЕЧНІ” умови праці і диференціюється на 3 ступеня:
1 ступінь – умови та характер праці, що викликає функціональні порушення, які при ранньому виявленні і після припинення впливу носять зворотний характер;
2 ступінь – умови і характер праці, які викликають стійкі функціональні зрушення, що сприяють росту показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і, в окремих випадках – появі ознак або легких форм професійних захворювань;
3 ступінь – умови і характер праці з підвищеною небезпекою розвитку професійних захворювань, підвищеною захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності.
При наявності двох або більше шкідливих і небезпечних чинників трудової діяльності умови праці слід оцінювати за найбільш високим класом та ступенем.
Гігієнічна оцінка пилу та токсичних хімічних речовин
Хімічні речовини, які проникають в організм працюючого у процесі виробничої діяльності і призводять до патологічних змін, називаються промисловими отрутами.
Розрізняють гострі та хронічні професійні захворювання та отруєння.
Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться у повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших шкідливих факторів.
Саме хронічні захворювання найбільш часто зустрічаються у виробничій промисловості: сатурнізм (хронічне отруєння свинцем), меркуріалізм (хронічне отруєння ртуттю), отруєння марганцем, аміно- і нітросполуками, отруєння чадним газом.
Методика ВИЗНАЧенНия ВМІСТУ хІмІчНих РеЧОВИН У ПоВІТРІ ВИРОБНИЧИХ пРИМІщенЬ
Існує три групи якісних експрес–методів визначення вмісту хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень
1 група: методи візуальної колориметрії, що грунтуються на зіставленні кольору поглинутого розчину, отриманого після протягування досліджуваного повітря та стандартної шкали–шаблона
2 група: методи, що передбачають використання спеціального реактивного паперу, що дозволяють провести якісний та кількісний аналіз вмісту шкідливих речовин на основі визначення інтенсивності його забарвлення
3 група: лінійно–колориметричні методи, що передбачають використання індикаторних трубок
Для кількісного визначення вмісту різних хімічних речовин (оксиду азоту, бензину, бензолу, толуолу, аміаку, вуглеводнів, ацетону, оксиду вуглецю та ін.) в повітряному середовищі робочих приміщень використовують універсальний газоаналізатор УГ–2, основними складовими частинами якого є прилад для відбору повітря, індикаторні трубки та вимірювальні шкали.
В приладі для забору повітря є гумовий сифон, всередині якого розташовано пружину. Від гумового сифону виведено штуцер, на який одягається гумова трубка, з’єднана з індикаторною. На верхній панелі приладу розміщено нерухому втулку, в яку вставляється шток, що використовується для стискання сифону.
В ході проведення дослідження відкривають кришку приладу, відтягують стопор, вставляють шток в направляючу втулку, встановлюють його на необхідну глибину, що вказана над борозною штока, і, закріпивши його стопором, приєднують індикаторну трубку. Далі знов відводять стопор – сифон в результаті натискання пружини розправляється і протягують досліджуване повітря через індикаторну трубку. Протягування повітря триває до тих пір, поки кінчик штопора не увійде у нижній отвір штока. Після закінчення дослідження повітря індикаторну трубку звільняють та, розташувавши її на вимірювальній шкалі, визначають вміст хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень
Таким чином, принцип дії приладу заснований на вимірюванні довжини забарвленого стовпчика індикаторного порошку, який розміщено в індикаторній трубці. Забарвлення відбувається в процесі протягування через індикаторну трубку повітря, що містить певні пари або гази. Довжина забарвленого стовпчика пропорційна концентрації досліджуваних хімічних речовин у повітрі та визначається за градуйованою в мг/л або в мг/м3 шкалою, яка є в приладі.
Індикаторну трубку заповнюють індикаторним порошком. Білий індикаторний порошок в ході визначення вмісту в повітрі окислу вуглецю змінює колір на коричневий, в ході визначення аміка – на синій, в ході визначення оксиду азоту – на червоний, в ході визначення ацетону – на жовтий, в ході визначення ксилолу – на красно-фіолетовий.
В таблицях 1 та 2 наведено класифікацію хімічних речовин за ступенем небезпеки та санітарні норми вмісту токсичних хімічних речовин у повітрі промислових підприємств.
Таблиця 1
Класифікація хімічних речовин за ступенем небезпеки та токсичності
| Найменування Показника | Норми для класу небезпеки | |||
| 1 - надзвичайно небезпечні | 2 - високо небезпечні | 3 - помірно небезпечні | 4 - мало небезпечні | |
| ГДК у повітрі робочої зони (мг/м3) | > 0,1 | 0,1–1 | 1,1–10 | > 10 |
| DI50 per os | < 15 | 15–150 | 151–5000 | > 5000 |
| СI50 (мг/м3) | < 500 | 500–5000 | 5001–50000 | > 50000 |
| СI50 per cutanea | < 100 | 100–500 | 501–2500 | > 2500 |
| KMIO | > 300 | 300–30 | 29–3 | < 3 |
| Limac (зона гострої дії) | < 3 | 6,0–18 | 18,1–54 | > 5,4 |
| Limac (зона хроничної дії) | > 10 | 10,0–5 | 4,9–2,5 | < 2,5 |
Таблиця 2
Санітарні норми вмісту токсичних хімічних речовин
в робочих зонах промислових підприємств
| Речовина | Г Д К (мг/м3) | Клас небезпеки |
| Оксиди азоту | ||
| Ацетон | ||
| Аміак | ||
| Бор фтористий | ||
| Борна кислота | ||
| Ксилол | ||
| Ртуть | 0,01 | |
| Сірчана кислота | ||
| Сірководень | ||
| Оксид вуглецю |
Пил – дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.
Класифікація пилу
1. За механізмом утворення:
— аерозолі дезінтеграції (при подрібнюванні, розмальовуванні, шліфуванні, свердлінні тощо);
— аерозолі конденсації (твердіння у повітрі пари розплавлених металів та інші речовини).
2. За походженням:
— неорганічний (мінеральний, металевий);
— органічний (рослинний, тваринний);
— змішаний.
3. За дисперсністю:
— видимий (понад 10 мкм);
— мікроскопічний (від 0,25 до 10 мкм);
— ультрамікроскопічний (менше 0,25 мкм).
Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:
— фіброгенну на легені
— подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;
— алергенну;
— канцерогенну;
— мутагенну;
— токсичну;
— фотосенсибілізуючу;
— радіоактивну.
Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO2 здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.
Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.
Виділяють наступні види пневмоконіозів:
· силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксан кремнію: кварц, крістобаліт, трідиліт.
· силікатоз –пневмоконіози, які виникають у результаті вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: Al, Mg, Ca, Fe (антракоз, асбестоз, талькоз).
· металоконіози – пневмоконіози, які виникають від дії пилу металів: Fe, Al, Mn та ін. (сидероз, барітоз, алюміноз, бериліоз, мангоконіоз);
· пневмоконіози, які обумовлені дією органічного пилу:
— рослинний (бісікоз – пил хлопка і льону), богасоз (пил цукрової тростини), фермерська легеня (сільськогосподарський пил, який вміщує мікроскопічні грибки);
— синтетичний (пил пластмас).
Пневмоконіози від змішаного пилу
Найагресивнішим видом пневмоконіозу є силікоз ( лат. silex, silisis – кремінь). В основі захворювання є розвиток вузликового фіброзу у легеневій тканині, а також розростання фіброзної тканини вздовж бронхів, судин, біля альвеол. Захворювання може мати 3 форми: вузликову, інтерстиціальну, вузлову.
Вузликова форма силікозу характеризується виникненням у легенях дрібних круглих, чітко окреслених однотипних тіней, інтенсивність яких змінюється залежно від фази розвитку вузликів.
Інтерстиціальна форма характеризується посиленням і деформацією легеневого малюнка, що зумовлено периваскулярним і перибронхіальним фіброзом.
Вузловій формі притаманне виникнення різних за формою та чіткістю контурів дрібновузлових, велико вузлових та масивних фіброзних утворень.
Хворі на силікоз скаржаться на задишку, кашель, біль у грудях. Клінічна картина силікозу характерна тим, що відносно швидко розвивається емфізема легень, ушкоджуються та деформуються бронхи, які втрачають еластичність, утворюються бронхоектази. Згодом задишка стає вираженішою, посилюється кашель з виділенням значної кількості мокротиння. Спостерігається порушення змін легеневої тканини. Гіпертрофія правого шлуночка зумовлює зміни ЕКГ. Згодом на тлі легеневого серця і мускатної печінки розвивається серцево-легенева недостатність. Таким чином, силікоз уражує весь організм.
Методика ДОслІдЖЕНня ВМІСТУ пИлУ в ПоВІТРІ
При дослідженні запиленості проби повітря забирають на робочому місці в зоні дихання робітника. За відсутності фіксованих робочих місць проби повітря забирають у місцях періодичного перебування працюючих з урахуванням маршрутів їх пересування. Проби слід забирати у момент найбільшого пилоутворення. З метою вивчення ефективності пилоочисників проби забирають у момент їх роботи та після вимкнення.
Гігієнічна оцінка включає кількісну оцінку ваговим методом та якісну оцінку дисперсного та хімічного складу.
Кількісний вміст пилу в повітрі визначається або на основі визначення ваги пилу в одиниці об’єму повітря (мг/м3), або шляхом підрахунку кількості пилинок в 1 см3 повітря, тобто за допомогою, відповідно, вагового або розрахункового методів.
У випадку використання вагового методу вміст частинок пилу в повітрі робочої зони визначають шляхом зважування фільтра до і після протягування через нього повітря на аналітичній або електричній вазі. Аналітичні аерозольні фільтри, що застосовуються у даному випадку затримують до 98% пилових частинок та дозволяють протягувати повітря зі швидкістю – до 100 л/хв.
Перед відбором проб фільтр закріпляють в алонжі воронкоподібної форми та приєднують до електричного або пневматичного аспіратора. Тривалість відбору повітря (Т, хв.) залежить від ступеня запиленості (С, мг/м3), швидкості протягування (V, л/хв.) і необхідної мінімальної наважки на фільтрі (а, мг) та визначається з використанням формули (1):
а · 1000
T = ––––– ; (1)
C · V
Розрахунок концентрації пилу (мг/м3 ) проводиться за допомогою формули (2):
(q2–q1) · 1000
П = ––––––– ; (2)
V
де q1 – маса чистого фільтру (мг);
q2 – маса фільтру з пилом (мг);
V – об’єм повітря (л), що протягується, приведеного до нормальних умов з використанням формули (3):
Vt · 273 · P
V = ––––––––– ; (3)
(273+t) · 101,325
де Vt – об’єм повітря (л), взятий для аналізу при температурі (t, °) та атмосферному тиску (P, гПА), безпосередньо під час дослідження.
У випадку використання розрахункового методу розрахунок кількості пилинок проводиться за допомогою:
а) приладу Оуенса (досліджуване повітря осаджується на поверхні скла за рахунок удару його направленого потоку по вологій скляній поверхні, або в результаті прилипання пилинок до конденсуючої пари);
б) термопреципітаторів (у нагрітому стані пилинки, що знаходяться в повітряному середовищі осідають на охолоджену поверхню);
в) седиментаторів (осідання пилу, що міститься в певному об’ємі досліджуваного повітря за допомогою седиментаторів різних конструкцій, наприклад, седиментатора Гріна). Після проведеного дослідження скло з прилиплими до нього пилинками розміщують під мікроскопом та підраховують число пилинок. Кількість пилинок, що виявлена, на склі, ділять на об’єм досліджуваного повітря, приведеного до стандартних умов і визначають загальний вміст пилу в повітрі робочої зони.
ГДК різних аерозолів переважно фіброгенної дії наведено в таблиці 3.
Таблиця 3
ГДК аерозолів переважно фіброгенної дії
| Речовини | ГДК, мг/м3 | Клас небезпеки |
| Окис алюмінію у вигляді аерозолю конденсації | ||
| Окис алюмінію у вигляді аерозолю дезінтеграції (глинозем, електрокорунд) | ||
| Двоокис кремнію кристалічного при вмісті його в пилу: вище 70% від 10 до 70% від 2 до 10% | ||
| Двоокис кремнію аморфного у вигляді аерозолю конденсації | ||
| Пил рослинного та тваринного походження з домішками двоокису кремнію понад 10% | ||
| Силікати та силікатовміщуючий пил: азбест асбесто цемент, цемент, апатит, глина тальк, слюда, мусковіт | ||
| Чавун | ||
| Шамото-графітові вогнеопірні сполуки | ||
| Електрокорунд у суміші з легованою сталлю | ||
| Электрокорунд хромистий |
Профілактичні заходи щодо запобігання несприятливого впливу пилу та токсичних хімічних речовин:
· гігієнічне нормування – враховуючи, що серед аерозолів фіброгенної дії найбільшу агресивність має пил, який містить вільний діоксид кремнію, ГДК такого пилу (в залежності від % вмісту SiO2) складає від 1 до 2 мг/м3. Для інших видів пилу встановлена ГДК від 3 до10 мг/м3;
· технологічні заходи – направлені на зменшення і навіть повне виключення того або іншого шкідливого фактору, за рахунок зміни технології виробництва (це самі радикальні, найбільш істотні заходи). До числа таких заходів відносяться: впровадження безперервних технологій, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, дистанційне управління, використання нових технологій (заміна сухих процесів свердління вологими);
· санітарно-технічні заходи – направлені на зниження рівня впливу шкідливого фактору за рахунок використання спеціальних технічних пристосувань на відміну від технічних заходів більш паліативні. До них можна віднести – герметизація робочих зон, використання місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти);
· архітектурно-планувальні заходи – направлені на зниження ступеня дії шкідливого фактору за рахунок раціональних планувальних рішень підприємств;
· організаційні заходи – організація раціонального режиму праці і відпочинку, обмеження часу контакту працюючого з шкідливою речовиною, проведення професійної консультації, професійного відбору, недопущення на шкідливі підприємства підлітків і жінок;
· використання індивідуальних засобів захисту: спецодяг і спецвзуття, засоби захисту рук, засоби індивідуального захисту органів дихання (фільтруючі респіратори, протигази при застосуванні яких, повітря, яке вдихає людина, очищається від шкідливих домішок за допомогою фільтрів і абсорбентів; ізолюючі шлангові і автономні дихальні апарати, за допомогою яких органи дихання людини повністю ізолюються від оточуючої атмосфери і повітря для дихання поступає з чистої зони), засоби захисту голови, засоби захисту очей і обличчя (захисні окулярів закритого або відкритого типу);
· лікувально-профілактичні заходи – проведення попереджувальних і періодичних медичних оглядів, організація лікувально-профілактичного харчування, заходи направлені на підвищення реактивності організму (УФ-опромінення у фотаріях, дихальна гімнастика).