Високий рівень відкритості вітчизняної економіки (експорт України становить понад 40% від ВВП, тоді як експорт провідних країн Заходу не перевищує 10%) зумовлює відчутний негативний вплив зовнішніх шоків на фінансову ситуацію в Україні .
Україна як молода незалежна держава не в змозі забезпечити належного рівня розвитку лише за рахунок власних коштів.
Зовнішні ресурси можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні зв‘язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити.
Основними суб’єктами іноземного кредитування України реально стали МВФ, СБ, ЄБРР, США, Німеччина, Франція, Швейцарія, Італія, Японія, а також таке найвагоміше у світі регіональне інтеграційне угруповання як ЄС. Із країн СНД – Росія.
Погашення зовнішнього боргу проводиться з 3-х основних джерел:
· із бюджету;
· за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності;
· із нових запозичень.
В Україні суттєву роль в обслуговуванні заборгованості відіграють нові запозичення.
Борги, які отримані по міжнародним угодам, обслуговуються через Паризький клуб країн-кредиторів, які надають міжнародні кредити на офіційному рівні. Головна вимога країн-кредиторів до країн, які отримують кредити через МВФ, це проведення програми оздоровлення економіки (збалансування платіжного балансу ).
Кредити, які одержують КБ надаються головним чином через Лондонський клуб банків–кредиторів ( неформальне об‘єднання приватних кредиторів ). Цей клуб об‘єднує 600 найбільших банків-кредиторів, регулює міжнародні відносини, які складаються між банками по реструктуризації зовнішніх боргів ( інший термін погашення, з іншім відсотком).
В Україні існують такі форми залучення зовнішніх кредитів:
· Кредити або кредитні лінії, які надаються Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями відповідно до міжнародних договорів;
· Міжбанківські кредитні лінії, які надаються іноземними банками, оформлені за рішенням КМУ через Укрексім банк або інші банки-агенти;
· Кредити, що надаються юридичним особам–резидентам через банки –агенти.
Відомо, що державний борг має переважна більшість країн світу. Загальний розмір боргу не є суттєвим макроекономічним показником, оскільки заборгованість збільшується разом з ростом ВВП. Для оцінки заборгованості використовуються відносні показники:
1. Коефіцієнт заборгованості, Кз - відношення суми державного боргу до обсягу ВНП Критичне значення не повинно перевищувати 55% ВНП
2. Коефіцієнт обслуговування боргу, Коб - відношення суми виплат по обслуговуванню боргу до величини експорту товарів чи послуг. Критичне значення не повинно перевищувати 150%.
3. Коефіцієнт рівня заборгованості, Кр.з. - відношення суми виплат по обслуговуванню боргу до доходів бюджету. Критичне значення на повинно перевищувати 250%.
До основних причин зростання державного боргу слід віднести:
· тривалий спад виробництва і як наслідок скорочення податкових надходжень до бюджету;
· висока енергоємність національного виробництва;
· стрімкий ріст цін на енергоносії, які надходять з країн СНД;
· низька конкурентоспроможність українських товарів;
· неефективна і витратна бюджетна політика, яка передбачала значні видатки на соціальні програми без урахування надходжень до бюджету.
Наявність значного обсягу державного боргу неодмінно обмежує можливості економічного росту. Збільшення податкового тиску як умови обслуговування боргу може призвести до зниження стимулів до праці , інновацій та інвестицій. Водночас, збільшуючи боргові зобов’язання, уряд сприяє зростанню процентної ставки і тим самим скорочує інвестиційні витрати. Це є фактично ефектом “витіснення приватних інвестицій.
Отже, інвестиційне використання бюджетних коштів створює кращі умови для відновлення економічного зростання у порівнянні з витратами коштів на соціальні проблеми (проїдання). Тому вважається, що інвестиційний мультиплікатор становить 2,5 –3 одиниці , а соціальний дорівнює 1,9-2 . Очевидно, що серйозність проблем, зв‘язаних із здійсненням державних кредитних операцій, підвищує вимоги до управління державним боргом .
В управлінні державним боргом використовуються такі заходи:
Рефінансування – це погашення держаного боргу шляхом випуску нових займів.
Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позикам.
Консолідація– це збільшення строків дії випущеної позики.
Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.
Уніфікація позик – це об‘єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик, обмінюються на облігації нової позики.