Україна як молода суверенна держава ще не має достатнього досвіду здійснення ефективної ЗЕД. Це пояснюється передусім тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі колишнього СРСР.
В той же час світова економіка має багато прикладів вдалої ЗЕД, яка сприяє зростанню економічного благополуччя держави. Наслідки вдалої ЗЕД наочно демонструють, так звані Нові індустріальні країни (НІК).
Цей термін застосовується до країн Азії та Латинської Америки. Чотири держави Азії являються яскравими представниками цієї групи це Гонконг, Південна Корея, Сінгапур та Тайвань. Ці країни продемонстрували значне економічне зростання за десятиліття із 1976 по 1986 рр. В цей період ВВП цих країн щорічно зростав в середньому в межах від 6,5 до 8,6%. Це дуже високі темпи зростання. Успіх цих країн можна пояснити створенням експортоорієнтованої економіки, коли збільшення нетоекспорту автоматично означає фінансове зростання економіки країни.
В той же час існують і деякі об’єктивні причини, які мали негативні наслідки для економіки України. І це перше за все фінансовий розвал колишнього СРСР, який почався ще на початку 90х років XX ст. Деякі колишні республіки почали націоналізацію загальносоюзних підприємств, які об’єктивно не мали змоги існувати без фінансування із загальносоюзного бюджету. Практично у 1991 році союзного бюджету вже не було.
Кожний Уряд колишніх союзних республік не вагаючись подвоїв заробітну плату своїм робітникам. Загальні грошові доходи населення СРСР підвищились із 619 млрд. руб у 1990 році до 1181 млрд. руб у 1991р (»1,9 рази).
І як наслідок цього з прилавків магазинів були змиті майже усі споживчі товари.
В той же час після розпаду СРСР радянський рубль залишився загальною валютою п’ятнадцяти незалежних держав. Кожна з них була зацікавлена видавати, якомого більше рублевих кредитів, тоді як інфляційні наслідки лягли на плечі інших.
Росія, зрозумівши це, із липня 1992 р. почала контролювати грошові потоки, які надходили з інших республік колишнього СРСР через систему кореспондентських рахунків ЦБ. Усі республіки були переведені на систему двосторонніх кореспондентських відносин, які зобов’язували держави вивозити з Росії стільки валюти, скільки вони її ввозили туди.
Результатами стала гостра платіжна криза у міждержавних розрахунках, яка вибухнула наприкінці 1992 року. В наслідок цього з серпня цього року почалася створюватися національні грошові системи.
В Україні, першій серед держав СНД почалося становлення національної економіки на основі купонізації власної грошової системи.
На початку 1993 р. власні грошові одиниці або їх сурогати (тимчасові грошові знаки) запровадили 7 країн СНД: Україна, Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Естонія.
В вересні 1996 року Україна ввела в оббіг свою національну валюту – гривню. В процесі активного формування та зміцнення національної грошової системи виникає об’єктивна потреба в укладанні міждержавних фінансово-кредитних валютних угод, які б сприяли налагодженню цивілізованих рівноправних та взаємовигідних міждержавних відносин.
“Після розпаду СРСР єдиним варіантом розвитку для молодих держав стала інтеграція в систему світових фінансів тобто глобальних фінансів. Економічна доктрина для всіх країн, що розвиваються, яка була узгоджена між МВФ світовим банком і казначейством США, включає такі трансформаційні механізми:
1) проведення лібералізації економіки;
2) здійснення приватизації;
3)досягнення механізму макроекономічної стабілізації шляхом скорочення інфляції і бюджетного дефіциту.”