Існує дві основні концепції кредиту: натуралістична та капіталотворча.
За натуралістичною теорією кредиту (А. Сміт, Д.Рікардо, Джеймс Міль 1773-1836):
- об'єкт кредиту ─ тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;
- кредит ─ це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;
- позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;
- банки є лише посередниками у кредитних відносинах, які спочатку акумулюють вільні кошти, а потім надають їх у позику;
- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними;
- виробництво первинне, а кредит ─ вторинний;
- сам кредит не може створювати реального капіталу, оскільки останній виникає тільки в процесі виробництва;
- процент ─ частина прибутку, створеного в процесі виробництва;
- норма процента залежить від норми прибутку.
Для натуралістичної теорії кредиту характерне те, що:
- немає різниці між позичковим і реальним капіталом;
- не розглядається зворотний вплив кредиту на сферу виробництва, на оборот реального капіталу;
- роль банків зводиться до звичайного посередництва у кредитних відносинах, вони суттєво не впливають на процес відтворення;
- процент не залежить від зміни попиту і пропозиції позич-кового капіталу та його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.
За капіталотворчою теорією кредиту (Джон Ло 1671-1729, Йозеф А. Шумпетер 1883-1950):
- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
- за допомогою кредиту можна залучати невикористані виробничі можливості країни, накопичувати багатство й капітал;
- банки ─ це не тільки посередники у кредитних відносинах, а й творці капіталу;
- активні операції банків є первинними щодо пасивних;
- кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки;
- капіталотворення за допомогою кредиту не може бути безмежним;
- кредит і банки є вирішальними чинниками розвитку виробництва.