Загальний принцип охорони природи з позицій інженерної екології полягає в мінімізації інтегральних втрат неживої та живої природи, які виражають формально у вигляді:
• абсолютно незворотних втрат, пов'язаних зі знищенням біологічних популяцій (зміни біогеоценозів) за межами границь самовідновлюваності;
• якісних втрат неживої природи в первісних кількісних пропорціях (погіршення родючості ґрунтів, зміна гідрогеологічного режиму течій, деградації ґрунтів і т.д.);
• оборотних втрат живої природи в границях самовідновлюваності або відновлюваності при сприянні людини.
Аналізуючи механізм формування екологічних втрат, треба весь процес функціонування екосистеми «людина - природа» умовно розділити на три стадії.
На першій стадії розвитку процесу відбувається закономірне використання природних ресурсів як результат спрямованої взаємодії людини з навколишнім середовищем. Ця стадія характеризується деяким умовним максимумом, що збігається із закінченням активної фази виробничого циклу.
Далі процес переходить у другу стадію, при якій у випадку повної відсутності відновлювальних заходів характеризується деяким періодом відносно стійкого стану зі збереженням набутих втрат. Цей період є перехідним до третьої стадії розвитку процесу, що протікає в одній із двох можливих форм:
• дійсного відновлення (самовідновлення) частково втраченого екологічного потенціалу;
• змішаного (або комплексного) відновлення, що включає в себе
ряд відновлювальних заходів, які в поєднанні з природними процесами самовідновлення дають найбільший ефект збереження та відтворюваності природних ресурсів.
Поняття екологічної рівноваги екосистеми в природі має глибокий сенс, оскільки воно опирається на систему наукових знань і уявлень про стан і властивості біогеоценозів. Природний баланс внаслідок закономірної антропогенної зміни має тенденцію зсуву, що проявляється у формах одиничного або загального явища, у вигляді явного або неявного наслідку, значних диспропорцій і т.д. Тому поняття екологічної рівноваги екосистеми умовне з погляду гранично допустимих норм за всіма екологічними критеріями.
Однак поняття гранично допустимої норми (або гранично допустимої втрати) вимагає глибокого обґрунтування з точки зору:
• локального екологічного стрибка (або інтенсивності місцевих втрат
даного виду);
• можливості розвитку необоротних зрушень екологічної рівноваги;
• характеру екологічної протидії (екологічної реакції) на
функціонуючий об'єкт;
• потенційних екологічних резервів у розглянутому інтервалі
взаємодії штучного об'єкту з навколишнім середовищем.
У загальному випадку джерела забруднення природного середовища можна класифікувати за:
- походженням — штучні — антропогенні (питома вага близько 90% загального обсягу) і природні;
- місцем надходження — континентальні, морські і атмосферні;
- часовою ознакою — постійні, епізодичні, разові, випадкові;
- просторово-часовою ознакою — фіксовані та нефіксовані і т.ін.