Наслідки антропогенного забруднення атмосфери

Основні наслідки забруднення атмосфери:

1) парниковий ефект;

2) руйнування озонового шару («Озоновий екран»)

3) кислотні дощі;

4) смоги.

Парниковий ефект (глобальне потепління)

Вперше парниковий ефект відмітив в 1896 р. шведський хімік Сванте – Ареніус.

За прогнозом учених температура приземного шару атмосфери до середини ХХI століття зросте на 1,5-4,5 °С.

Це призведе до:

1) зростання рівня світового океану за рахунок теплового розширення води на 100 см в середньому, а до кінця ХХI століття – до 2 м, тобто це призведе до підтоплення прибережних зон континентів;

2) танення льодовиків, що також призведе до підтоплення прибережних зон континентів;

3) зміни кліматичних зон (припускають, що тундра і тайга стануть зонами землеробства).

4) засух, пожеж і порушення екологічної рівноваги.

Причиною глобального потепління є викидання в атмосферу, так званих парникових газів:

· Вуглекислий газ (СО2 ), який потрапляє в атмосферу при роботі ТЕС, транспорту, сміттеспалювальних заводів, металургійних заводів; грунти і дихання живих організмів;

· Метан ( СН4 ), основні джерела: болота, шахти, рисові поля – процес гниття, нафтохімічна і нафтопереробна промисловість;

· Озон О3, утворюється під час грози. Антропогенне утворення - озонаторні установки при знезаражуванні води, під час зварювальних робіт;

· Водяна пара.

У 1992 р. на конференції ООН була підписана конвенція по обмеженню викиду вуглекислого газу в атмосферу. Кінцева мета її: досягти стабілізації концентрації парникових газів на рівні, що не допускає небезпечної дії на кліматичну систему. У 1997 р. в японському місті Кіото був підписаний так званий Кіотський протокол про зниження викидів парникових газів в атмосферу.

Руйнування озонового шару (озонового екрану)

Основна маса озону знаходиться на висоті 22-25 км над рівнем моря.

Призначення: відбивати згубні ультрафіолетові промені, сонячну радіацію, захищати все живе. Внаслідок антропогенного впливу озоновий екран руйнується – утворюються озонові дірки. Так в 1975 р. було виявлено руйнування озонового екрану над Антарктидою. 1987г. озонова дірка над Антарктидою дорівнювала площі США. Починаючи з цього року товщина озонового шару зменшується.

Озоновий стовп– це товщина озону, через який ультрафіолетові промені повинні пройти з верхніх шарів атмосфери до поверхні Землі в даному пункті.

1988 р. НАСА опублікувало дані про зменшення озонового стовпа на 3 % над районами Північної Америки, Європи, Китаю і Японії, над Аляскою і країнами Скандинавії на 6% і над Північним полюсом на 10%.

Основні руйнівники озону:

1) Оксиди азоту. Джерела: вихлопні гази, випаровування з полів, на які вносилися азотні добрива, випробування ядерної зброї, запуск ракет, підприємства по виробництву азоту;

2) Фреони – інертні речовини, СF2Cl2,CFCl(хлорфторвуглеці), які, потрапляючи у верхні шари атмосфери, розкладаються з виділенням атомів хлору. У нижніх шарах атмосфери фреони можуть знаходитися десятиліттями, після чого поступають у верхні шари атмосфери. Щорічна їх кількість збільшується на 5%.

У 1987г. у Монреалі проходила Міжнародна конференція. Її основні завдання – зниження хлорфторвуглеців до кінця ХХ століття на 50%. У 1990 р. був прийнятий Монреальський протокол, рішенням якого було створити цільові фонди, сприяти заміні хлорфторвуглеців на менш шкідливі речовини.

3) Водяна пара. Вона потрапляє у верхні шари атмосфери з викидами з ракет і літаків в процесі згоряння палива.

Руйнування озонового екрану впливає на клімат і здоров'я жителів Землі.