Період ХVII–XVIII ст.ст. в історико-культурологічному контексті розвитку світової цивілізації пов’язується з Новим часом, який визначається ХVII–ХІХ століттями.
Основний зміст Нового часу складає генезис капіталізму, тобто виникнення капіталістичних відносин і перемога буржуазного ладу над феодалізмом у більшості розвинутих країн у результаті буржуазних революцій.
Складається особливий тип загальносвітової культури, формується теорія європоцентризму. Більш ефективна економічно, гуманістична у своїй основі західна цивілізація мала високу привабливість для інших історико-культурних регіонів, чим, перш за все, пояснюється її порівняно швидке поширення. Вона стала джерелом модернізаційних впливів у всьому світі. Отже, Новий час – епоха панування західноєвропейської промислової цивілізації.
У соціально-політичній сфері формування культури Нового часу супроводжувалося руйнацією традиційного суспільства і формуванням суспільства громадянського. Характерною особливістю культури Заходу стає індивідуалізм, тобто визнання права кожного на свій вибір, самостійне визначення своєї долі, дбання про особисті інтереси.
Новий час породив різні форми політичного устрою суспільства: конституційну монархію, парламентську та президентську республіки. Ці форми базуються на праві громадян обирати своїх представників і на системі розподілу влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову, незалежні одна від одної.