Політика ціноутворення є складовою частиною економічної і соціальної політики будь-якої держави. Органи державного управління будують свої відносини з товаровиробниками, використовуючи наступні важелі:
• податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів; науково-технічні, економічні і соціальні державні і регіональні програми;
• державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.
Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення зачіпають інтереси всіх суб'єктів виробничої діяльності, невиробничої сфери і населення.
Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" і іншими законодавчими і нормативними документами [5—7]. Дія цього закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.
Дії держави в регулюванні цін можуть побути короткостроковими і довгостроковими.
Державне регулювання у сфері ціноутворення і використовування цін здійснюється різними методами, серед яких можна виділити:
• визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;
• встановлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгових надбавок (знижок);
• нормування рентабельності;
• заморожування цін.
В першу чергу державному регулюванню підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них відносяться тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги і квартирну платню, послуги зв'язку і ін.
В кризових ситуаціях державні органи можуть встановлювати граничні ціни на товари недержавного сектора (на хліб і хлібобулочні вироби, масло-молочну продукцію, дитяче харчування і ін.).
Світова практика має достатньо прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується рішенням міждержавних органів (встановлення цін на вугілля і чорні метали європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту країнами ОПІКИ, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в країнах ЄС і ін.).
До методів регулювання цін відноситься встановлення податку на додану вартість (ПДВ) і розміру акцизного збору.
Звільнення окремих товарів від ПДВ, зміну ставки цього податку на ті або інші товари дозволяють ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних напрямах.
В більшості країн встановлюється перелік підакцизних товарів і розміри акцизного збору, які істотно впливають на ціни. Таке втручання держави в ціноутворення має на меті регулювання споживання товарів, захист вітчизняних виробників, регулювання прибутку товаровиробників у разі великої різниці між цінами і собівартістю продукції, поповнення бюджету.
Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам.
Велике значення має державне регулювання цін в зовнішній торгівлі. Підприємства — суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності — визначають конкретні ціни на договірних умовах з урахуванням попиту і пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін, які встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків.
В світовій практиці використовуються також інші методи державного впливу на ціни. Це досягається законами антимонопольного характеру, про нечесну торгівлю (зокрема, антидемпінговим законодавством), про цінову рекламу і ін.
Державне регулювання цін може включати заходи законодавчого і судового характеру. В одному випадку ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради, в іншому — розпорядженнями державних і місцевих органів влади. В третьому випадку ті або інші спірні питання розв'язуються в судовому порядку. У всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, що є обов'язковими для учасників ринку.
Державний контроль за цінами здійснюється у сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюються правомірність їх вживання і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені урядом. В Україні такими органами є Державна інспекція по контролю за цінами при Міністерстві економіки і Державний комітет України з питань захисту прав споживачів.
Особи, винні в порушенні порядку встановлення і вживання цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.