Розуміння історичного процесу К.Д.Кавеліним

На думку Кавеліна, початком російської («великоросійської») історії слід вважати не період Київської Русі, а XI або XII ст., коли «переселенці рушили різними шляхами із Західної Росії на схід, у фінські землі». Костянтин Кавелін переконливо спростовує досить поширену думку про те, що саме монголо-татарське ярмо стало головною причиною відставання Русі від Європи. Він відзначає, що на землях майбутньої України (Малоросії) і північно-західної Росії (де жили не тільки кривичі, тобто білоруси, але й новгородці й псковитяни), культурне життя не зазнало такого потужного удару. Зокрема, на землях України віче й дружина як інститути влади продовжували розвиватися, як і раніше, утворилася потужна родова аристократія, із якою боролися князі. Таким чином, говорити про падіння рівня освіти можна тільки щодо земель майбутньої Московії (Великоросії). Але це падіння було викликано не безпосередньо ярмом. Справа в тому, що досить високий рівень культури на всій Русі, за Кавеліним, підтримувався інтенсивним природним обміном, переміщенням князів і дружинників між західними й східними землями. Коли ж зв'язки між двома частинами російського світу поступово слабшали й фактично зникли, це позначилося на всіх елементах життя Московії: «літописи стають сухі й прозорі, перетворюються в календар подій; особистість діячів стирається за голими фактами, точно начебто сповільнився пульс громадського життя».

Отже, разом із втратою зв'язків було втрачено щось надзвичайно важливе, тому що «той самий матеріал – руське плем'я, – поставлене тільки в різні умови, дає на заході й сході Росії зовсім різні результати, виливається в різні форми, під якими з трудом можна побачити спільну для всіх основу». Кавелін дуже влучно відзначив цю «дійсну основу життя великоросів», що сформувалися зі слов'ян-переселенців, які різними шляхами пішли в ХI – ХII ст. із західної Русі на схід, у землі, населені угро-фінськими племенами, але не принесли із собою культури «ні розумової, ні цивільної».

«Переселенець став на новому ґрунті колонізатором і поширився поступово по величезній території. У вікових трудах розселення утворилася та рухливість, те вміння зорієнтуватися у важких обставинах, той практичний такт у відносинах з інородцями, яким так відрізняється великоросіянин від своїх одноплемінників»(П. Матвієнко, к. філос. н., Харків).