Дослідження конкуренції на макрорівні

Конкурентоспроможність на макрорівні здебільшого визначається поняттям „конкурентоспроможність національної економіки". Економіка будь-якої кра­їни є тією чи іншою мірою конкурентоспроможною, оскільки країни вимушені виходити на світові ринки зі своїми товарами, лише рівень конкурентоспромо­жності може бути різним.

Оцінка рівня конкурентоспроможності країни можлива за різними під­ходами, найбільш поширеними серед яких є такі:

- ресурсний (технологія, наявність капіталу для інвестувань, чисель­ність і кваліфікація людських ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко-географічне положення країни);

- факторний (зміна позицій країни на світових ринках залежно від рівня розвитку національної економіки, що характеризується рівнем факторів економічного зростання);

- рейтинговий (інтегральне відображення стану економіки згідно з тією чи іншою системою показників).

За пропозицією М. Гельвановського весь спектр конкурентних відносин, що виникають у національній економіці, певною мірою умов­но можна поділити на три рівні (рис. 8.2):

- мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства);

- мезорівень (галузі, корпоративні об'єднання підприємств та фірм кон­гломератного вигляду);

- макрорівень (національна економіка).

Розрізняють такі поняття, як конкурентне поле та загальний конкурентний фон (відображає зв'язки між конкуруючими суб'єктами у загальному історич­ному, економічному, соціальному та політичному контекстах).

Мікро- та мезорівень конкурентного поля можуть мати як національний, так і міжнародний масштаб. Окремо розглядаються конкурентні поля, які ви­никають у результаті міжнародної конкуренції підприємств та фірм (мікрорівень), галузевих об'єднань (мезорівень), а також між групами країн, що прово­дять, за певних обставин економічного чи політичного характеру, узгоджену політику, що підвищує їх конкурентоспроможність стосовно третіх країн. Ви­значається цей рівень як квазімакрорівень.

Термін „конкурентоспроможність" теоретично більш обґрунтовано вико­ристовувати для характеристики конкуренції в ціновій формі, що уможливлює оцінку стану конкурентоспроможності за допомогою тих чи інших вартісних показників. Теоретична сутність поняття конкурентоспроможності національ­ної економіки полягає в тому, що вона є проявом конкуренції у ціновій сфері і визначається як спектром та вартісними характеристиками товарів на світо­вих ринках, так і динамікою національного зростання.

У створенні конкурентних переваг країни велика роль відводиться умо­вам економічного середовища, які в ній складаються. Ці умови за М. По­ртером можуть бути структуровані у вигляді системи „національного „ром­ба" переваг". Складові системи (детермінанти) включають (рис.8.3):

1. Параметри факторів (наявність кваліфікованої робочої сили, інфраструктури тощо).

2. Параметри попиту (структура та динаміка попиту на продукцію галузі на ринку та умови і характер конкуренції на ньому).

3. Споріднені та підтримуючі галузі (їх наявність та конкурентоспромож­ність на світовому ринку).

4. Стратегії фірм, їх структуру та суперництво (характер конкуренції між ними з урахуванням специфіки країни щодо процесу створення та управління фірмами).

 

 

Значний вплив на формування конкурентних переваг за цих умов мають два чинники, які визначають становище у країні, а саме: випадкові події та дії уряду. До випадкових подій належать такі явища, появу яких неможливо перед­бачити: війни, стихійні лиха, прорив у технологіях, політичні зміни, різкі коли­вання та зміни в кон'юнктурі світових ринків та попиті.

Елементи „ромба" мають властивість взаємопідсилювання. Переваги в одній з детермінант неминуче створюють або підсилюють переваги в інших. Звичайно, можливим є і конкурентний успіх на основі однієї-двох детермінант, але, як правило, лише в галузях, які значно залежать від природних ресурсів та (або) не потребують використання складних технологій. На рис. 8.4 показана взаємодія основних факторів, які істотно впливають на формування конкурен­тних переваг країни і їх подальше зміцнення.

 

 

Крім розглянутих на рис.8.4 людських, наукових і грошових ресурсів, важливою групою факторів, що впливають на формування конкурентних пере­ваг країни, є: інфраструктура, її тип, якість вже існуючої інфраструктури, можливості її зміни, рівень плати за користування її послугами тощо. До інфра­структури належать: транспортно-експедиторські служби, логістичні центри,

поштові послуги, система банківських платежів у межах країни та за ко­рдоном, охорона здоров'я, житловий фонд, установи культури та освіти, рекламні агентства, венчурні організації тощо. При цьому виділяють такі фактори національної конкурентоспроможності, яким надають назву „клю­чових":

- обсяг інвестицій у нові технології;

- обсяг інвестицій у „людський капітал ";

- характер економічного середовища (придатність для виникнення та дифузії нововведень);

- лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та розвиток відкритої, засно­ваної на твердих правилах, багатосторонньої системи міжнародної тор­гівлі.

Досліджувати фактори конкурентоспроможності можна за допомогою ос­новних економічних показників, які мають властивість відображати стан еко­номіки загалом.

Оскільки основними цілями господарської діяльності країни є вихід на сві­тові ринки зі своїми товарами та зростання життєвого рівня її населення, звичай­ним є розгляд проблеми конкурентоспроможності в міжнародному аспекті.

Міжнародна конкурентоспроможність країни вимірюється такими па­раметрами, як сальдо зовнішньоторговельного балансу, частка країни у світовій торгівлі, темпи приросту виробництва, зростання реальної за­робітної плати тощо. Крім них доцільно також використовувати інтег­ральні показники національної конкурентоспроможності:

- продуктивність праці, що відображає можливість країни бути низьковитратним виробником за умов високої заробітної плати;

- „повну факторну продуктивність" („total factor productivity"), яка вимірюється кількістю продукції, виробленої на одиницю сукупних витрат праці та капіталу.

Історично першими вимірниками конкурентоспроможності вважаються індекси „явних порівняльних переваг", які базуються на аналізі частки експор­ту країни на світовому ринку. Вона формується тільки під впливом фактичних торгових потоків і не враховує потенційних можливостей на ринку.

До найбільш поширених показників міжнародної конкурентоспромож­ності, які використовуються в сучасній практиці, належать „реальні обмінні курси", тобто номінальні обмінні курси, обчислені з урахуванням розбіжностей у національних темпах інфляції.

По суті вартісним показником конкурентоспроможності є баланс зовнішньоторговельних операцій, динаміка і пропорції якого найкраще виявляються в динаміці курсу валют. Величезного значення набуває прийнята в державі політика щодо регулювання валютного ринку, зокрема, практика розрахунку курсів валют як фактора регулювання її зовнішньоторговельного балансу.