Нафта і газ є горючими і змащувальними матеріалами, а також як лікувальними засобами проти деяких хвороб і відомі людству з незапам'ятних часів. Із стародавніх часів видобували нафту на півночі – в районі Ухти і на Кавказі і в Карпатах (у Бориславі). Техніка видобутку нафти спочатку була примітивною. Нафту видобували з ям, виритих в місцях її виходів на поверхню. Пізніше стали споруджувати колодязі, які кріпили дерев'яними вінцями або каменем. Зародження вітчизняної нафтової промисловості прийнято вважати 1864 р. Так о на Кубані було почато буріння ударним способом перших в Росії нафтових свердловин, стінки яких кріпилися металевими обсадними трубами. В одній з свердловин 16 лютого 1866 р. з глибини 55 м забив перший фонтан нафти з добовим дебітом 12 тис. пудів (близько 200 т/доб). В 1964 р. радянські нафтовики наголосили на сторіччі вітчизняної нафтової і газової промисловості. З тих пір в першу неділю вересня щорічно наголошується Всесоюзний день працівників нафтової і газової промисловості. Буріння нафтових свердловин стало широко розвиватися з 70-х років минулого сторіччя. В 1872 р. в районі Баку експлуатувалися дві нафтові свердловини, в 1873 р. – 17, в 1874 р. – 50, а в 1877 р. – вже 296. Впровадження механізованих ударно-штангового і ударно-канатного способів, дозволило збільшити глибини свердловин і залучити до експлуатації все більш продуктивні нафтові горизонти. Так, в Бакинському районі в 1873 р. середня глибина свердловин складала 22 м, в 1883 р. – 59 м, в 1893 р. – 114 м. До 1900 р. в цьому районі бурили свердловини глибиною до 400-500 м.
Використання механічного способу буріння сприяло зростанню видобутку нафти. Якщо за 50 років з 1821 по 1872 р. в Росії було здобуто всього 361 тис. тон нафти, то вже за один 1879 р. видобуток нафти склав 402 тис. тон, в 1882 г.- 827 тис. т, а в 1892 р. – 4670 тис. тон.
В 1893 р. районі Грозного була пробурена перша свердловина, що дала могутній фонтан нафти і визначила подальший розвиток грозненского нафтового району.
У 1898 р. Росія по рівню видобутку нафти обігнала передову капіталістичну країну – США, а в 1901 р. було видобуто рекордну для царської Росії кількість нафти - 11,5 млн. тон.
Після 1901 р. по 1917 р. видобуток нафти в Росії зберігалася на рівні 8-10 млн. тон в рік. Нафтові монополії в гонитві за максимальними прибутками штучно підтримували «нафтовий голод» в країні, стримували розвиток видобутку нафти.
Після Великої Жовтневої революції соціалістична нафтова промисловість стала служити на благо народу, на благо розвитку вітчизняної індустрії і сільського господарства.
У 1923 р. почався процес технічного переозброєння нафтовидобувної промисловості. У бурінні технічна реконструкція виразилася в заміні старого, ударного способу новим, більш прогресивним, обертальним способом, створюються перші конструкції вітчизняного устаткування для буріння свердловин.
З кожним роком поліпшується геологічне обслуговування промислів, розширяються розвідувальні роботи на нафту, упроваджуються нові методи розвідки. Розгортається підготовка фахівців для нафтової промисловості. Організовано спеціалізовані інститути в Москві, Баку і Грозному, які стали давати нафтовій промисловості нові поповнення молодих радянських фахівців-нафтовиків.
У 1928 р. видобуток нафти в СРСР склала 11,6 млн. т, тобто перевищила максимальний рівень нафтовидобутку царської Росії в 1901 р. Було введено в розробку велике число нових нафтових родовищ на Північному Кавказі, в Середній Азії, Казахстані.
Величезних успіхів добилися нафтовики в післявоєнні роки. Промисли на Кавказі були повністю відновлені, вступили в лад діючих нові нафтові родовища в районах Краснодару і Грозного, а також морські промисли в районах Баку і Махачкали.
З 1951 р. відкрито і введено в експлуатацію нові нафтові родовища в Урало-Поволжжі, Північному Кавказі, Азербайджані, Середній Азії і на Україні. У 1955 р. було видобуто 70,8 млн. тон нафти, в 1960 р. – 147,9 млн. тон, в 1965 р.- 242,9 млн. тон. У 60-х роках вступили в роботу ряд діючих нових нафтових родовищ в Західному Сибіру, на півострові Мангишлак і в Білорусі. В 1970 р. було здобуто 352,8 млн. тон нафти, в 1977 р. – 545,7 млн. тон, включаючи газовий конденсат.
Газова промисловість як самостійна галузь зародилася порівняно недавно – на початку 40-х років. Проте газ як паливо використовувався ще у далекому минулому. У стародавніх рукописах згадується, що в районі Баку, з міжгір'їв землі вибивалися струмені газу. Жителі використовували цей газ для випалення вапна і влаштовували вогнища на місці виходів газу. Невидиме пальне, що виділяється із землі, речовину використовували жерці храмів вогнепоклонників. Вони прокладали від місця його виходу із землі до кутів даху храму глиняні труби, запалювали газ, що виходить, і «вічний вогонь» палав на храмах, привертаючи тисячі моляться.
Розвиток газової промисловості в Росії почався в 1902 р., коли в Сураханах було одержано перший газовий фонтан. Після цього почалося буріння свердловин на газ і подача його по газопроводах на заводи для використовування в якості палива. У 1928 р. було видобуто 304 млн. м3 газу, в 1937 р. – 2200 млн. м3. Видобуток було зосереджена в основному на бакинських, грозненских і майкопских промислах.
Промисловий видобуток природного газу в широких масштабах почався на початку 40-х років. В 1942 р. було введено в розробку газове родовище поблизу Саратова, а в 1943 р. – ряд родовищ в Куйбишевській і Оренбурзькій областях. Газ по газопроводах подавався під тиском на електростанції і промислові підприємства Куйбишева і Саратова. У 1946 р. був побудований перший газопровід Саратов-Москва. Незабаром після цього на базі газових родовищ Північного Кавказу і Західної України була споруджена багатониткова система газопроводів Північний Кавказ – Центр і газопровід Дашава-Киев-Брянск-Москва. В 1956 р. вступило в роботу Шебелинське газове родовище.
Разом із зростанням видобутку природного газу, що складається переважно з метану і використовується в основному як паливо, з року в рік збільшується видобуток нафтового (попутного) газу. Цей газ складається з суміші вуглеводнів (Метан, Етан, пропан і ін.) і є не тільки хорошим паливом, але і незамінною сировиною для нафтохімічних виробництв. Такий газ перед подачею його споживачам як паливо проходить переробку на газопереробних (газобензинових) заводах. На ГПЗ з газу відділяють важкі фракції (бутан і вище), які у вигляді зріджених газів йдуть на нафтохімічні заводи, а також населенню в балонах (балонний газ).
У літературних джерелах про перший видобуток нафти в Україні вперше згадується у 1617 р. В 1721 р. Жанчинський писав, що в Слободі Рунгурській і на Покутті на Станіславщині, біля Стебника і Ясениці Сільної на Львівщині видобували нафту з природних джерел і вживали її для мащення возів, вичинення шкіри, а також палили в лампадах замість масла.
Розширення сфери використання нафти спричинило вдосконалення техніки її видобутку. Використовуваний раніше спосіб збирання нафти в місцях її виходу на поверхню землі вже не забезпечував потребу в ній. Виник ямний (або копаночний) спосіб видобутку нафти. Для її видобутку копали неглибокі (до 2 м) ями, стінки яких закріплювали дерев’яними кілками. На дні ями накопичувалась нафта, яка просочувалась через грунт. Нафту з ям періодично вичерпували у міру її накопичення.
Великі географічні відкриття і розквіт торгових відношень значно сприяли росту різних галузей промисловості, особливо нафтової. Значно зріс попит на нафту, що призвело до розробки нової техніки її видобутку. Ямний спосіб вже не задовольняв потреби суспільства в нафті. Появився досконаліший - колодязний спосіб видобутку нафти. Колодязний спосіб видобутку нафти був досконалішим і вигіднішим від ямного, оскільки дозволяв експлуатувати глибші продуктивні пласти і збільшити її видобуток.
З літературних джерел відомо, що колодязний видобуток нафти в Ріпному на Прикарпатті почали в 1786 р.
Зацікавленість нафтою значно зросла на початку ХІХ століття, коли з’явились перші нафтоперегінні заводи і люди навчались видобувати з нафти гас. Саме тоді зародився промисловий видобуток і переробка нафти в Бориславі - центрі нафтової промисловості Прикарпаття. Бориславським гасом в ті роки освітлювали Відень і Прагу, станції та вагони австрійських залізниць.
Колодязний спосіб вже не міг задовільнити зростаючі потреби суспільства в нафті. Необхідний був досконаліший метод руйнування гірських порід, а разом з тим і новий спосіб вичерпування нафти на поверхню землі. Таким методом стало буріння свердловин.
Дослідженнями встановлено, що перша свердловина на нафту була пробурена в 1847 році В.Семеновим в Азербайджані на Бібі-Ейбаті.
Свердловини бурили спочатку ручним штанговим обертовим способом, який мав дуже низьку питому потужність. Цей спосіб поступово був витіснений ефективнішим механічним ударно-канатним способом, розробленим у 1864 році А.Новосельцевим.
На Прикарпатті (Слободі Рунгурській, Бориславі, Східниці, Биткові) свердловини споруджували за допомогою бурових верстатів, що використовувались на соляному промислі. Ці верстати приводили в дію кіньми, а дещо пізніше-паровою машиною.
Із збільшенням глибин нафтових свердловин, які в 1900 року сягнули до 300 м, стають відчутнішими вади ударного способу буріння. На зміну ударному способу прийшло обертове буріння.
У 1901 році в США було вперше застосовано роторне буріння з промиванням вибою циркулюючим потоком рідини.
У 1923 році М. Капелюшников, С. Волох, М. Корнєєв винайшли гідравлічний вибійний двигун-турбобур, з допомогою якого в 1924 р. в Азербайджані була пробурена перша в світі свердловина. Надалі конструкція турбобура удосконалювалась і протягом 1933-1940 рр. були створені багатоступінчасті турбобури різних типів. Починаючи з 1944р. турбінний спосіб буріння почали широко застосовувати в усіх основних нафтових районах країни.
У 1937-1940рр. А.Островським, Н. Григоряном, А. Богдановим та іншими була розроблена конструкція вибійного електричного двигуна - електробура, а в 1966 році М. Гусман, С.Никомаров, Ю.Захаров та інші запропонували гвинтовий вибійний двигун.