ХД, що використовуються у країнах Європи, були розділені на групи.
Згідно до запропонованої цифрової кодифікації ХД, їх класифікація виглядає так:
Е 100 – 182 – барвники,
Е 200 і далі – консерванти,
Е 300 і далі - антиокислювачі (антиоксиданти),
Е 400 і далі - стабілізатори консистенції,
Е 500 і далі – емульгатори,
Е 600 і далі - підсилювачі смаку і аромату,
Е 700 – 800 – запасні індекси,
Е 900 і далі - протипінні речовини,
Е 1000 і далі - глазуруючі речовини, поліпшувачі якості хліба.
Використання ХД потребує їх ретельного медичного дослідження, безпеки. При цьому враховується граничнодопустимі концентрації (ГДК), мг/кг; допустима добова норма (ДДН), мг/кг маси тіла.
Більшість ХД не мають харчового призначення, тобто не є пластичним матеріалом для організму людини.
Використання великої групи ХД одержано умовну назву « технологічні добавки». Вони знайшли широке застосування для вирішення ряду технологічних проблем:
- прискорення технологічних процесів (ферментні препарати, хімічні каталізатори);
- регулювання і покращення текстури харчових систем і готових продуктів (емульгатори, гелеутворювачі, стабілізатори);
- запобігання грудкоутворенню і злежуванню продуктів;
- покращення якості сировини і готових продуктів (відбілювання борошна і інше);
- покращення зовнішнього вигляду продуктів (поліруючі речовини).