Синоніми: сорбітол, гексангексол, Д-глюцит.
Емпірична формула С6Н14О6, м.м. 182,17. Це білий кристалічний порошок, без запаху, гігроскопічний, солодкий на смак, холодить язик, солодкість 48-60% солодкості цукрози.
Т°пл – 960С, наслідком від’ємної теплоти розчинення є "холодящий" ефект кристалів сорбіта на язику; добре розчинний у воді, гарячому етанолі, середня розчинність у холодному етанолі, не розчиняється у жирі.
Природнім джерелом для одержання сорбіту є ягоди горобини та плоди сімейства розовоквіткових.
Сорбіт незначно всмоктується в тонкому кишечнику (10-20 г/год). Великі дози (більше 20 г, денна 50 г) можуть визвати розклади роботи ШКТ (пронос).
В товстому кишечнику сорбіт розкладається ферментами, потім засвоюється інсуліннезалежно зі звільненніям 2,4 ккал/г. Сорбіт є слабкий каріоген (утворює на 70-90% менше кислоти, ніж цукроза) ДДП не визначена, але слід враховувати його послаблюючу дію.
Сорбіт виробляється:
ОСТ 645-59-78 – кристалічна речовина виражена у вигляді твердих плит сіруватого кольору;
ТУ 64517-80 – порошкоподібний.
Солодкість 48% сахарози, калорійність 353 ккал.
Недоліки ті ж самі, що і у ксиліта крім того:
- відчувається металеве після смакове відчуття;
- дозування у 2 раз більше ніж цукру;
- дріжджами не зброджується.