Останнім часом досить велике поширення одержує фінансовий лізинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цейвид фінансових операцій знаходить застосування, насамперед, тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем складної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу.
Сучасний ринок лізингових послуг — один з найбільш динамічних, що постійно розвиваються. У США, наприклад, на долю лізингу приходиться 25-30% у загальній сумі капітальних вкладень у машини й устаткування [3].
Під лізингом розуміється вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність оговорене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.
Важливо підкреслити, що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) характерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до терміну служби устаткування.
Головна перевага лізингу в тім, що при наявності рентабельного проекту підприємець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат. Це особливо актуально для початкуючих і середніх підприємців.
Після закінчення терміну лізингового договору (періоду лізинга) і виплати орендарем повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю або, якщо це обговорено умовами договору повертається лізингодавцю.
Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору постачальника необхідного йому устаткування, розміщення замов-
лення і приймання об'єкта угоди. Технічне обслуговування і ремонт поставленого устаткування здійснює підприємство-виготовлювач або сам орендар (лізингоодержувач).
Найважливішими факторами, на основі яких встановлюються конкретні терміни лізингових договорів, найчастіше виступають:
• термін служби устаткування, зумовлений його техніко-еко-номічними характеристиками;
• норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, встановлювані на урядовому рівні;
• поява більш продуктивної техніки;
• кон'юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку.
Однією з найбільш важливих проблем, що визначають розвиток лізингових відносин, виступає обґрунтування розмірів лізингових платежів, що повинні бути рівною мірою прийнятні для обох сторін.
До складу лізингового платежу, як правило, входять наступні основні елементи:
• амортизація:
• плата за фінансові ресурси, приваблювані лізингодавцем для здійснення угоди:
• лізингова маржа (1-3%), що являє собою дохід лізингодавця за послуги, що робляться ним;
• ризикова премія, величина якої залежить від видів і ступеня ризику, що несе за даним договором лізингодавець.
У розрахунок лізингового платежу за згодою сторін можуть вводитися додаткові коефіцієнти, що враховують залишкову вартість орендованого устаткування (у законодавстві ряду країн при укладанні лізингових договорів не передбачається повна амортизація вартості орендованого майна), розмір авансових платежів й інші моменти, пов'язані зі схемою оплати.
У сучасній господарській практиці використовуються дуже різноманітні схеми лізингових договорів. Головні особливості фінансового лізингу, що відрізняють його від оперативного лізингу (прокату), поворотного лізингу і ряду інших його форм, зводяться до наступного:
1. Участь третьої сторони — виробника чи постачальника об'єкта лізингової угоди.
2. Об'єктом лізингу виступає, як правило, нове обладнання, яке придбане цілеспрямовано для потреб лізингоодержувача.
3. Об'єкти лізингових угод відрізняються високою вартістю.
4. Тривалість лізингової угоди звичайно близька терміну служби об'єкта угоди.
5. Технічне обслуговування устаткування здійснюється підприємством-постачальником або лізингоодержувачем.
6. Після завершення терміну договору лізингоодержувач має одну з наступних можливостей:
• придбати об'єкт угоди, але за залишковою вартістю (якщо термін лізингового договору дорівнює амортизаційному терміну устаткування, воно просто переходить у власність лізин-гоодержувача);
• укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою-
• повернути об'єкт угоди лізингової компанії.
Важливо підкреслити, що лізингові платежі включаються в собівартість продукції лізингоодержувача. При відображенні в бухгалтерському обліку лізингових операцій варто керуватися "Положенням про бухгалтерський облік і звітність".
На закінчення відзначимо, що всі основні аспекти лізингової угоди обмовляються договором лізингу, що підписується кожною зі сторін, що беруть участь в угоді. Аналіз господарської практики показує, що основними розділами договору про фінансовий лізинг виступають:
• предмет і термін дії договору (умови лізингу):
• права та обов'язки сторін;
• сума й умови платежів:
• порядок передачі устаткування:
• страхування об'єкта угоди:
• додаткові умови договору (порядок повернення чи викупу устаткування і т.п.):
• порядок розв'язання суперечок;
• юридичні адреси і банківські реквізити.
Зміцнення банківської системи нашої країни і подальше удосконалювання податкового законодавства будуть сприяти збільшенню обсягу лізингових операцій, а виходить, розширенню і зміцненню технічної і технологічної бази виробництва і підвищенню стійкості роботи вітчизняних підприємств.
Література
1. Инвестирование, финансирование, кредитование. Стратегия и тактика предприятия. /Под ред. Проф. Ушаковой Н.Н. — К.: КГТЭУ, 1997. — 191 с.
2. Антикризисное управление: Учебник /Под ред. Э.М. Коротко-
ва. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 432 с.
3. Инновационный менеджмент: Справочное пособие / под ред. Л.Н. Завлина, А.К Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд. 2-е — М.: ЦИСК, 1998
4. Едронова В.Н., Мизиковский Е.А. Учет и анализ финансовых активов. — М.:Финансы и статистика, 1995.