Концептуальна модель безупинного стратегічного планування
Зміна економічної системи неминуче вимагає перегляду основ господарювання в регіоні й управління на самім підприємстві, тому що центр ваги ринкових перетворень сьогодні зміщається з макроекономічного рівня убік первинної ланки економіки підприємств і організацій, стійкість розвитку яких здатна вивести національну економіку з тривалої кризи. Дана сентенція має на увазі радикальну перебудову не тільки матеріально-технічної бази підприємств, що має пріоритетне значення, але і всіх організаційно-економічних складових внутрішнього середовища підприємства: форм і методів організації виробничої і збутової діяльності, нових підходів і прийомів до планування, організації й управління виробництвом.
З огляду на те, що в умовах глибокої економічної кризи питання залучення істотних обсягів інвестицій для технічного переозброєння і відновлення виробництва не може бути здійснене у найкоротший час, головна увага дослідників і практиків повинна бути спрямована на вирішення організаційно-економічних проблем стійкості і конкурентоспроможності підприємств. Тому що розв'язок організаційно-економічних завдань не пов'язаний, як правило, зі значними обсягами інвестицій, дефіцитність яких для нинішньої економіки загальновідома.
До таких організаційно-економічних проблем, що не вимагають великих фінансових витрат і здатних принести порівняно швидкий ефект, можна віднести наступні завдання:
• розробку гнучких систем планування й управління, що дозволяють переходити на адаптаційні (ситуаційні) схеми управління;
• забезпечення методами безперервності планування на основі наступності стратегічних, поточних й оперативних планів виробництва в умовах обмеженості ресурсів;
• розробку методів і підходів до вибору гнучких структур і ефективних комунікацій, здатних до швидкої адаптації організації до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища фірми;
• розробку ефективних прийомів і методів організаційно-економічного обґрунтування і прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стійкості системи управління й організації в цілому.
Розробка наведених підходів і методів концептуально повинна базуватися на адаптованості підприємств до тих умов, що створюються факторами зовнішнього середовища, а внутрісистемні керовані фактори повинні визначати як саму можливість адаптації фірми і системи управління, так і ефективність процесу адаптації. Більше того, внутрішні перемінні повинні найбільшою мірою протистояти зовнішнім впливам, перевищувати їх і, тим самим, підвищувати адаптаційну стійкість організації.
Відомо, що будь-яка цілеспрямована система повинна в процесі свого функціонування виконувати поставлені перед нею завдання. В силу неузгодженості початкового чи поточного стану системи і заданого (чи бажаного) виникає потреба в прийнятті рішень, тобто в управлінні. Функції вироблення необхідних у кожній конкретній ситуації управлінських рішень і покликана виконувати така система управління
Стереотипність мислення багатьох керівників, що відкидають навіть думки про стратегічне планування, зводиться до обивательської о: "Як я можу розробляти плани на 5-7 років, коли я не знаю, що буду робити завтра" — говорить багато про що. В першу чергу, напрошується питання: "А чи може ця людина, що вважається керівником, бути ним, чи він не думає, чи не знає перспективи своєї діяльності? Не знає, що необхідно почати і, що робити, щоб виявитися в майбутньому в бажаній точці розвитку підприємства?"
Тому не дивно, що розуміння важливості, ключового характеру і значимості ефективного управління, у тому числі і стратегічного, відсувається на другий план. Ставка як і раніше робиться, головним чином, на реструктуризацію, залучення зовнішніх інвестицій і нові технології, що, на їхню думку, змусять працювати людський капітал.
Очевидно, що в рамках стратегічного, зокрема, управління "за цілями і результатами" з використанням методів і прийомів ситуаційного (адаптаційного) менеджменту, має кардинальним чином вирішити проблему вже в найближчому майбутньому. Але для цього одних гасел не досить. Необхідні й інші заходи організаційно-економічного характеру й інструменти, здатні ефективно планувати й управляти виробництвом.
У якості одного з ефективних інструментів слід зазначити завдання безупинного планування, базою якого міг би служити стратегічний менеджмент. Так, наприклад, для підприємств, що випускають дрібносерійну, досить диференційовану продукцію різної номенклатури можна запропонувати метод, що базується на принципах математичного програмування [16].
Для розв'язання завдання безупинного календарного планування вводяться наступні позначення: Р — загальна кількість продуктів, що підлягають випуску за
стратегічний період Т, j — тип продукту;
Q — відпускна ціна продукту, що підлягає реалізації; t — рік планового періоду; ху— кількість продуктів, що підлягають випуску j-го періоду в
році t; β— нормативний коефіцієнт розподілу витрат за одиницею
продукції; At— прогнозований (прийнятий) обсяг робіт у році t
Тоді умова, при якій в кожнім році обсяг робіт, виконуваних організацією, не може бути більше виділених ресурсів і запишеться у вигляді системи T нерівностей:
Завдання полягає в тім, щоб знайти такий план випуску і реалізації продуктів (тобто вектор хtj), що при обмеженнях (4.18) складав би максимум функціонала
умови ефективності, що виражає, використання ресурсів на основі їхньої максимальної концентрації на продуктах, що випускаються, і мінімізації обсягів незавершеного виробництва
Цільова функція (4 19) і система обмежень (4.18) являє собою завдання складання безупинного календарного плану, що забезпечує виконання завдань з випуску продуктів і оптимізованого за критерієм ефективності використання ресурсів.
Для підвищення ефективності використання розташовуваних ресурсів алгоритм безупинного календарного планування повинен враховувати наступні положення:
• продукти, що, відповідно до прийнятого плану починаються і закінчуються виробництвом у тому самому році, за межі року не рухаються;
• перерви у виробництві початих продуктів не допускаються;
• продукти і вироби, запас яких передбачався в розглянутому році, але включені з якихось причин в план цього року, у наступному році одержують переваги.
Алгоритм розв'язання цього завдання полягає в наступному: додається загальна вартість проведення робіт за всією продукцією, що, відповідно до прийнятих умов, повинні бути закінчені в першому році. Ця сума віднімається з виділюваних ресурсів на перший рік чи з потужності (за обсягом робіт) організації.
Для продуктів, що залишилися, які можуть бути початі в першому році, за допомогою нормативів визначаються межі можливих значень робіт, що приходяться на перший і кожен наступний роки.
Виходячи з умов дотримання нормативних термінів і максимальної концентрації ресурсів, цільова функція розв'язуваного завдання записується в наступному вигляді:
де хti, — відсоток технічної готовності i-го продукту в році t, обумовлений запланованим чи вже частково виконаним обсягом робіт. Обмеження завдання містять наступні умови: 1. Обсяг робіт із усіх незавершених продуктів не повинен перевищувати обсягів ресурсів на роботи в розглянутому році t (чи потужності організації), що залишилися після забезпечення ресурсами запланованих до випуску продуктів.
