Циклічність розвитку організацій

В даний час у літературі існують різні підходи до виділення етапів і циклів розвитку соціально-економічних систем. У розвитку соціально-економічної системи (організації) існує безліч циклів. Вони переплітаються, накладаються чи розходяться різними своїми фазами.

Один з найбільш раціональних підходів полягає у виділенні п'яти- чи шестиетапного циклу розвитку. Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи.

Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи Ці особливості характеризують і тип організації фірми.

Перший етап має назву експлерентного [2]¹. Він характеризує народження фірми в ринковому економічному середовищі, формування її первісної структури. Це етап схованого, латентного розвитку майбутньої цілісності. Ще не оформилися ознаки повної зовнішньої диференціації і внутрішньої інтеграції фірми, але вже з'явилися її деякі риси, посилки, потенційні характеристики. Фірма, хоч ще і не склалася остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки, нові ідеї чи послуги, зондує ринок на предмет попиту. Це, як правило, ризикована діяльність. Тому тут існує небезпека кризи, що полягає в тім, що фірма може зникнути вже на цьому етапі її виникнення. Це може бути кризою швидкоплинною і порівняно легкою, тому що до неї, як правило, готові, і є прикриття. Фірма може поки знаходитися в структурі іншої фірми, більш великої і стійкої. При цьому відбувається подальший розвиток фірми, якщо це необхідно, наприклад, з метою створення дочірньої компанії.

Експлерентні організації характеризуються колективом дуже ініціативних людей. Лідером цього колективу є людина, здатна захопити ідеєю, яка користується авторитетом, має сильний і вольовий характер: На цьому етапі також існує небезпека кризи. Але вона непомітна, тому що внутрішній розвиток характеризується стійкими тенденціями. Фірмам в основному загрожують зовнішні причини, зовнішні цикли розвитку економіки чи політичні причини. На цьому етапі фірма може вирости до декількох тисяч чоловік і цей ріст виявляється виправданим, він викликається потребами розвитку. Фактори розвитку

1. Фанатизм лідера, що очолює колектив.

2. Згуртованість колективу навколо його лідера.

3. Мобільність і гнучкість переходу до радикальних новацій.

4. Мінімальний управлінський апарат.

5. Прості організаційні зв'язки.

6. Висока мобільність кадрів в освоєнні нових видів діяльності.

7. Найвища взаємозамінність фахівців.

8. Чітка спеціалізація наукової спрямованості.

9. Творча атмосфера в колективі.

10. Інтелектуальний продукт має велику значимість.

При вдалому розвитку подій (і якщо це необхідно материнській компанії) організація (фірма) продовжує рости і збільшуватися і вступає в новий етап — патієнтний. У зв'язку з тенденціями росту він вимагає перебудови структури, диференціації функцій управління, підвищення ефективності діяльності. Це етап завойовування якого-небудь сегмента ринку, зміцнення своїх ринкових позицій, вироблення конкурентної стратегії, підвищення ролі маркетингу в управлінні фірмою. Найчастіше цей етап розглядається як етап кількісного росту. У фірмах — патієнтах існує висока імовірність кризи.

Причини кризи

1. Поява значних розбіжностей у колективі.

2. Організація в колективі іншої ініціативної групи.

3. Обмеженість ресурсів і, насамперед, трудових, здатних перебудовуватися в ході життєдіяльності фірми.

4. Залежність від ринкової кон'юнктури.

5. Невміння формувати потреби ринку, виходячи зі своїх можливостей.

6. Наявні перевантаження в роботі.

7. Умови праці і непідготовленість виробництва.

8. Питома заробітна плата трохи нижча, ніж у віолентах.

9. Проблеми перетворення інтелектуального продукту в інтелектуальну власність.

10. Недостатня технічна оснащеність.

11. Недостатні виробничі потужності.

Після досягнення визначеної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні і фінансові можливості) фірма, як правило, приймає рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології й ін.

Третій етап розвитку організації називається віолентним. У цей період організація досягає зрілого стану, стійкого становища на ринку. Конкурентоспроможність її висока, вона почуває себе впевнено. Фірми-віоленти — це фірми із силовою стратегією, працюють, як правило, в галузі великого бізнесу, характеризуються високим рівнем освоєної технології, масовим випуском продукції.

Національні віоленти майже завжди організують венчурні, у тому числі експлерентні фірми, пов'язані з розробкою нового продукту чи дизайну, новими організаційними структурами продажу і виробництва. Після досягнення визначеної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні і фінансові можливості) фірма, як правило, приймає рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології й ін.

Деякі групи великих національних віолентів, незважаючи на свої розміри, не втрачають здатності до швидкого росту. Вони динамічні і дають найбільш яскраві приклади агресивної конкуренції у верхньому ешелоні, (їхній стан визначається як стан "гордого лева"). Особливості їхньої позиції на ринку часто пов'язані з володінням технологічними й організаційними перевагами в конкретній галузі виробництва й економічної діяльності.

У процесі розвитку компанії нерідко втрачають колишній динамізм, знаходячи натомість стійку стабільність (їхнє становище називають позицією "могутнього слона"). Остання забезпечується переважно трьома факторами: великими розмірами, диверсифікацією, наявністю широкої міжнародної мережі філій.

В умовах жорстокої конкуренції важко залишатися постійно першим у створенні нововведень, але широкий в асортиментному і географічному відношенні охоплення ринку дозволяє стати менш залежним від результату конкурентної гонки. Жодне нововведення, реалізоване суперниками, не торкнеться всіх сегментів ринку. Отже, завжди залишаються можливості наздогнати конкурентів. Суть проблеми полягає в тім, що більш розвинуті в економічних відносинах країни прагнуть перевести в Україну екологічно брудні виробництва, що, в кінцевому рахунку, ставить під загрозу національну безпеку країни.

Але ситуація не є безнадійною. Вихід полягає, як правило, у дезінвестиціях, у безжалісному рятуванні від збиткових виробництв і зниженні витрат у підприємствах, що зберігаються. Зменшивши свої розміри, фірма одержує можливість фінансового оздоровлення.

При цьому можлива і така ситуація. Фірма, що потрапила в смугу кризового розвитку, нерідко втрачає самостійність чи повільно переходить на другорядні ролі в економічному розвитку, перетворюючись в деструктурований віолент.

Четвертий етап називається комутантним. Він являє собою стан фірми в період занепаду, старіння, коли найбільш значимі параметри життєдіяльності помітно погіршуються, а розвиток, що розуміється як подальше удосконалювання, втрачає зміст, заходить у тупик. Структура має тенденцію до спрощення, згортання, а вирослі і зміцнілі конкуренти займають більший простір і більш ефективні.

Так з'являються фірми-комутанти, що здійснюють середній і малий бізнес, орієнтований на задоволення конкретних регіональних потреб, індивідуалізований підхід до клієнтів, використання досягнень фірм-віолентів. Комутанти працюють на етапі падіння циклу випуску якого-небудь виду продукції. Як правило, це фірми, що віджили своє століття і що займаються випуском продукції чи послуг, або частково застарілих, або що мають обмежений попит у рамках тільки національного чи регіонального ринку.

Це можуть бути як великі і середні, так і малі фірми. їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічного освоения виробів, що випускаються віолентами, про доцільні зміни и них відповідно до вимог специфічних споживачів.

П'ятий етап називається леталентним (рис. 2.4). Він характе-різується деструктуризацією фірми, припиненням її існування в колишньому вигляді. На цьому етапі з'являються фірми-леталенти. Це фірми, що розпадаються в зв'язку з неможливістю їхнього ефективного функціонування, чи фірми, на яких відбувається диверсифікованість з повною зміною профілю діяльності і повною чи частковою заміною колишніх технологічних процесів, а також зміною персоналу. Такі глибокі зміни, природно, можуть породити цілу гаму ускладнень усілякого характеру, у тому числі і в ринкових позиціях.

Життєві цикли підприємств, як правило, не збігаються з економічними циклами, життєвими циклами продуктів, життєвими циклами технологій і вимагають ретельних досліджень. Тому необхідно ототожнювати розглянуті періоди життєвого циклу підприємства з роботою цілком сформованих фірм, що працюють теж під прикриттям великих компаній і тих, що займаються інноваційною діяльністю. Ці підприємства пов'язані з розробкою і впровадженням нових ідей, продуктів і відстеженням нових продуктів материнських компаній на різних циклах життя продуктів.