Протягом десятиріч після другої світової війни у світовому економічному середовищі протікали значні зміни. У 50-х роках промислові корпорації були зайняті створенням внутрішніх ринків. У 60-і – фірми виробництва та торгівлі, стали розширятися під впливом міжнародної торгівлі і закордонних ринків, що швидко росли. У 70-х – підприємства стали міжнаціональними, вкладаючи кошти у розподільчі центри за кордон. Починаючи з 1980р. багато крупних фінансових фірм та фірм, зайнятих у сфері виробництва та торгівлі, стали думати про розширення своєї діяльності до світових масштабів. До того ж, цьому сприяло досягнення технічного прогресу (комп’ютери та телекомунікації), зменшення втручання держави у економіку і фінанси (у США, Великобританії, Японії), зросли міжнародні потоки капіталу (обсяги коштів, що вкладалися в економіку та підприємства інших країн та у розвиток філій власних підприємств за кордоном, постійно зростали, а отже зростала і віддача). Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.
Основою утворення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, зосередження і централізація фінансового капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які накопичують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.
Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр, Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно знизилося. Існує значна кількість оффшорних банківських центрів, які функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).
Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і виняткової здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як визнаний світовий фінансовий центр.
Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у 1215 р. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і Королівської біржі в 1690 р. заклало організаційні основи для розвитку лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200 років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном переважали як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.
Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка, Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки залишався лідером світових банківських операцій, управляючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний ринок.
Після Другої світової війни у зв'язку із серйозним дефіцитом коштів і для пом'якшення проблеми втечі капіталів британський уряд запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд для виправлення такої ситуації реалізував так званий великий шок. У рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю оснащену комп'ютеризованою електронною системою котирувань. Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними паперами.
Другим світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн провідний світовий фінансовий центр перемістився до США.
Сполучені Штати першими розпочали перетворення національних валютних, кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської законності. З метою лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій.
Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно у США.
І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 p., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з декількох причин. Однак із часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. "Нафтовий шок" 1974 p., примусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду.
Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп'ютеризована система проведення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилась велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено оффшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.
Таким чином, завдяки "економічному диву", величезному фінансовому запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний гравець.
Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів. Поява фінансових центрів у світовому господарстві (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством.
Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті, одержали назву фінансових центрів “оффшор”, вони, як правило, служать податковим притулком, оскільки операції, здійснювані в них, не обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.
Отже, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення.
Ще однією дивовижною структурою на світовому фінансовому ринку є транснаціональні корпорації, що являють собою найбільші компанії, які створюються суб’єктами певної країни, які і володіють та розпоряджаються діяльністю цією компанії. ТНК здійснюють свою ділову активність в інших країнах за допомогою організації там філій і дочірніх компаній, що володіють самостійними службами виробництва і збуту продукції, науково-дослідними центрами і т.д. Типовими прикладами подібних міжнародних корпорацій є американські фірми «Дженерал моторс», «Форд», IBM і «Экссон», швейцарський харчовий концерн «Нестле» і ін.
Кінцевою метою транснаціональних корпорацій є присвоєння прибутку. Для досягнення цієї мети в них мається безліч переваг у порівнянні з іншими учасниками міжнародних економічних відносин. Насамперед – збільшення території своєї дії.
Таким чином, світові фінансові центри — це місце зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з цінними паперами та золотом. Фінанси – це категорія яке не обминає нічого, вона пронизує все навколо, також не є виключенням і ТНК який складає базу для створення і розвитку фінансових відносин між різними суб’єктами господарювання. А розгляд його діяльності відображає сутність фінансів ТНК як економічної категорії.