Не завжди навіть розвиненим країнам вистачає коштів тому і виникла потреба у міжнародному ринку позичкових капіталів — це сьогодні глобальна система накопичення вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст. і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набрав величезних масштабів і такої сили, що перетворився в одне з найважливіших джерел ресурсів і визначальний фактор господарського життя.
Головним джерелом накопичення грошових ресурсів виступають промислове розвинуті країни та їхні агенти. Вони ж є і головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів. Починаючи з 70-х років все більш активно використовують ресурси зі світового позичкового ринку багато країн, що розвиваються. А деякі з них, такі як Гонконг, Тайвань, Китай, є одночасно і кредиторами. З 80-х років почали одержувати позики на цьому ринку і постсоціалістичні країни, а з кінця 90-х років на ньому стали освоюватися і країни пострадянського простору.
Міжнародний кредит— це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.
Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій. Приватні кредитинадаються приватними фірмами та банками й у свою чергу поділяються на фірмові та банківські. Урядові кредити(міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інституції. Змішані кредити— це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.
Значним і динамічним сегментом світового ринку позичкових капіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення різноманітних об’єднань банків для надання великих банківських кредитів.
Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансування великих проектів у розвинутих країнах. Синдиковані позики останніми роками набули поширення й у відносинах з країнами Центральної і Східної Європи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між банками, що надають кредити.
Другим сегментом світового ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів.
Далеко не завжди кошти просто надаються у кредит, іноді на міжнародному ринку фінансів виникають і інвестиційні стосунки. Міжнародна інвестиційна діяльністьзумовлюється спрямованістю інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою одержання прибутку і розширення економічного впливу.
Такий підприємницький капітал поділяється на прямі і портфельні інвестиції. Прямі іноземні інвестиції— вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль особи, що вкладає капітал, або її участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є вкладення, усі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок філіям, дочірнім та асоційованим компаніям.
Портфельні іноземні інвестиції— це вкладення в акції зарубіжних підприємств, облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій (документи, що приносять їх власникам прибуток у вигляді відсотків до тієї суми, що вони вкладають у підприємство чи операцію, або у вигляді паїв, тобто встановленою суми) з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.
В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Країни, що залучають кошти, застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.
Особливу роль у стимулюванні іноземних інвестицій відіграють державні органи. Так, адміністрація штату Алабама (США) для залучення інвестицій німецької фірми "Мерседес-Бенц" свого часу витратила по 168 тис. дол. на одного робітника нового автомобільного підприємства. Уряд Великої Британії субсидував завод з випуску автомобілів "Ягуар" у центральних графствах країни, витративши 100 тис. дол. США на одного зайнятого.
Однак разом з цим деякі країни водночас із заохоченням іноземного інвестування в одних галузях та сферах вдаються до певних обмежень в інших. Так, у 18 штатах США існує обмеження на володіння землею іноземними фірмами. Обмежується або не допускається іноземний капітал у видавничу справу, підприємства оборонної промисловості, в авіаційний і морський транспорт, атомну і гідроенергетику, радіо, телебачення. У зв’язку з виникненням поняття інвестиції та розвитком інвестиційних відносин виникло поняття міжнародного ринку цінних паперів. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями (цінними паперами), вираженими не в національних валютах. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси перетинають національні кордони.