Теорія менеджменту є порівняно молодою науковою дисципліною, що оформилася в окрему галузь знань у XX ст. При цьому інтенсивний її розвиток розпочався лише після другої світової війни. Теорія розроблялася швидко і в багатьох напрямах. Незважаючи на це, вона і нині перебуває в стадії розвитку, що зумовлюється рядом невирішених проблем у сфері термінології, невизначеністю масштабів, необґрунтуваністю принципів і факторів, узагальненістю і нечіткістю тверджень. І все ж набуті досягнення теорії менеджменту значною мірою сприяють вдосконаленню практики управління.
У найширшому розумінні поняття «управління» – це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт управління за допомогою певної системи методів і технічних засобів з використанням особливої технології для досягнення поставленої мети.
Якщо вважати, що об'єкт – це предмет, на який спрямована діяльність людини, то предмет – це те, що виступає матеріальним джерелом діяльності. Діяльність – це робота, тобто систематичне застосування людських сил в якійсь галузі. Працювати означає приводити в дію, управляти. Управляти – тобто спрямовувати чиїсь вчинки. Вчинок – дія, здійснена кимось. Дія – вияв певної енергії. Відтак управління – це діяльність, спрямована на зміну об'єкта з урахуванням його здібностей, сил і енергії для того, щоб він міг функціонувати в оточуючому середовищі, спрямовувати вчинки і роботу даного об'єкта для реалізації поставлених цілей.
Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідно володіти технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також педагогічними знаннями, в тому числі й психолого-соціологічними.
Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що передбачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем.
Зміст управлінської праці розкривається в процесі управління, що складається з циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінських робіт, що виконуються у всіх видах виробничої діяльності: науково-технічної; технологічної; облікової; фінансової; і ін.
Існують такі підходи до визначення терміну «менеджмент»:
- менеджмент – це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності;
- менеджмент – це наука про управління людськими відносинами;
- менеджмент – це раціональний спосіб управління діловими організаціями;
- менеджмент – це особлива галузь наукових знань і професійної спеціалізації менеджерів, які складають адміністративний штат;
- менеджмент – це вміння добиватись поставлених цілей, використовуючи працю та інтелект інших людей;
- менеджмент – це функція, вид діяльності, що полягає в керівництві людьми в різнорідних організаціях;
- менеджмент – це управління бізнесом, а бізнес є унікальною, винятковою справою у суспільстві.
Менеджмент як наукова теорія виник і розвивається у зв'язку з необхідністю дослідження і пояснення таких явищ як процвітання або банкрутство організацій, визначення та застосування певних методів управління для забезпечення їх успішної діяльності.
Історія розвитку менеджменту пов'язана з двома підходами до процесу управління: перший акцентував увагу на управлінні операціями (технічному боці виробничого процесу), другий – на управлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації працівників й стимулюванню їх до діяльності.
Теоретико-наукову основу менеджменту можна визначити як акумульовані, логічно впорядковані знання, що являють собою систему принципів, методів і технологій управління, розроблених на базі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті проведених досліджень в різних галузях науки.
Теорії менеджменту притаманні такі особливості:
- орієнтація на вирішення практичних завдань;
- міждисциплінарний характер;
- впровадження у міжнародному масштабі.
Менеджмент – це інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені управлінці створюють підприємства й управляють ними шляхом визначення певної мети й віднайдення способів її досягнення. Кінцевою метою менеджменту є забезпечення прибутковості підприємства.
3. Поняття закону, принципу, мети, функції, технології, структури; їх використання в управлінні персоналом
Закон– це загально прийнята моральна норма, обов’язкова для виконання.
Принцип – це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей.
Мета́ – означає стан сьогодні або в майбутньому, який необхідно досягнути. Тим самим мета є бажаною кінцевою точкою процесу, як правило дії людини. З досягненням мети пов'язаний успіх проекту, або важливої роботи.
Функція (виконання): 1) діяльність, обов’язок, робота, зовнішній прояв властивостей певного об'єкта в рамках даної системи відносин, до якої він належить (напр., функція органів відчуття, функція грошей); 2) вид зв'язку між об'єктами, коли зміна одного з них призводить до зміни іншого, при цьому другий об'єкт також називається функцією першого.
Технологія (від грец. мистецтво, майстерність, уміння; думка, причина; методика, спосіб виробництва) – комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на певну діяльність.
Структура (від лат. будова). Може бути синонімом системи, форми, моделі, організації. У своєму основному значенні, структура є внутрішній устрій чого-небудь. Внутрішній устрій пов'язано з категоріями цілого і його частин. Виявлення зв'язків, вивчення взаємодії та співпідпорядкованості складових частин різних за своєю природою об'єктів дозволяє виявити аналогії в їх організації і вивчати структури абстрактно без зв'язку з реальними об'єктами.