Приклад
Страхова компанія випустила в обіг прості акції з фіксованим темпом приросту дивідендів 5% в рік. Поточна ціна акції становить 60 грн., очікуваний розмір дивіденду на найближчий період – 10 грн. на одну акцію, витрати на емісію – 3%.
Визначимо вартість капіталу, залученого за рахунок випуску простих акцій:
Kp2=
3. Варість капіталу, залученого за рахунок нерозподіленого прибутку
Нерозподілений прибуток можна розглядати як відкладений до виплати прибуток, що свідомо направляється власниками на поповнення резервних фондів або розширення страхової діяльності. Найчастіше вартість капіталу, сформованого за рахунок нерозподіленого прибутку, прирівнюється до вартості звичайних акцій без поправки на емісійні витрати:
Kн.п.=
де:
Kн.п – вартість капіталу за рахунок реінвестування прибутку;
Д – прогнозований дивіденд по простій акції (в грошових одиницях);
РЦ – ринкова ціна простої акції;
ТПД – постійний темп приросту дивідендів.
Рідше ціна капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку приймається на рівні рентабельності власного капіталу.
Загальна вартість залученого СК капіталу визначаться як середньозважена вартість фінансових ресурсів з окремих джерел:
СВК = 
де:
СВК – середньозважена вартість капіталу;
ВКі – вартість капіталу, залученого за рахунок і-того джерела, %;
Чі – частка і-того джерела у загальній сумі постійного капіталу.
Середньозважена вартість капіталу характеризує середній рівень витрат для підтримки економічного потенціалу установи і організації при існуючій структурі джерел коштів, вимогах інвесторів і кредиторів та прийнятій дивідендній політиці.
Цілеспрямоване формування та використання фінансового потенціалу (капіталу) страховика визначає рівень ефективності його господарювання. Основною метою формування капіталу страхових компанійє задоволення необхідності у джерелах фінансування їх активів та оптимізації структури капіталу з позиції забезпечення умов ефективного його використання.
Однією з найбільш складних та відповідальних процедур в процесі управління фінансовими ресурсами страховика є оптимізація структури капіталу. Тобто, досягнення такого співвідношення між використанням власних і залучених ресурсів, за якого забезпечується оптимальне поєднання рентабельності власного капіталу (фінансової рентабельності) та фінансової стійкості. Оптимізація структури фінансових ресурсів страхової компанії сприяє максимізації її ринкової вартості.
Процес досягнення оптимальної структури капіталу включає певні етапи. Перший етап – аналіз капіталу компанії у динаміці. Основною метою даного етапу є оцінка тенденцій обсягу і структури капіталу страховиків та їх вплив на фінансову стійкість страхової компанії та ефективність використання її капіталу.
На наступному етапі проводиться оцінка основних чинників, що впливають на формування структури капіталу страхових компаній та визначають загальну потребу в ньому. Практика свідчить, що не існує єдиних підходів щодо досягнення ефективного співвідношення власного і залученого капіталу не тільки для однотипних підприємств, але й навіть для однієї фірми на різних стадіях її розвитку і при різній кон’юнктурі ринків. Водночас існує ряд об’єктивних та суб’єктивних чинників, дослідження яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечувати умови раціонального його використання на кожному конкретному підприємстві.
Основними з цих чинників є:
1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємств. Саме структура та ліквідність активів підприємства характеризує специфіку його господарювання. Підприємства з високим рівнем фондоємкості виробництва в силу високої частки необоротних активів мають звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, що безпосередньо впливає на використання підприємством залученого капіталу.
Діяльність страхових компаній досить специфічна в цьому плані. Фондоємкість виробництва та операційний цикл у них мінімальні. Отримані премії не є прибутком компанії. Страхові резерви, які формуються, за своєю природою є залученим капіталом, за який страхові компанії не сплачують відсотків. Тому, потреба у залученому капіталі у вигляді банківських кредитів для страховиків є мінімальною та невигідною. З точки зору ризик-менеджменту – це додаткові ризики до вже існуючих страхових та інвестиційних ризиків.
2. Відношення кредиторів до підприємства. Кредитори, оцінюючи кредитний рейтинг підприємства, досить часто керуються своїми критеріями. Іноді вони не співпадають з критеріями оцінки кредитоспроможності, проведеної підприємством. Відповідно, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, чинники, визначені кредиторами, можуть формувати негативний імідж фірми, а відповідно, знижувати і її кредитний рейтинг.
Для страхових компаній цей аспект можна охарактеризувати як рівень довіри до компанії з боку страхувальників, що безпосередньо впливає на динаміку залученого капіталу у вигляді страхових резервів.
3. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях життєвого циклу та випускають конкурентноздатну продукцію, можуть залучати до свого розвитку велику частку позикового капіталу (хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньої на ринку). У той же час підприємства, що знаходяться в стадії зрілості, у більшій мірі повинні використовувати власний капітал.
Страхова галузь на даному етапі є прикладом галузі, що швидко розвивається, а тому постійно має потребу в капіталі.
4. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власники підприємства не залучають додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі для цього передумови. Завдання збереження фінансового контролю за управлінням підприємством у цьому випадку є критерієм формування додаткового капіталу за рахунок залучених ресурсів.
Українські страхові компанії навпаки змушені і зацікавлені нарощувати саме акціонерний капітал, адже з ним страховик пов’язує свою фінансову стабільність. Та й нормативні обмеження по обсягу прийнятих страхових ризиків безпосередньо залежать від розміру акціонерного капіталу, який виступає складовою статутного капіталу страхових компаній.
З врахуванням цих чинників управління структурою капіталу страховика зводиться до двох основних напрямків:
1) встановлення оптимальних для страхових компаній пропорцій використання власного і залученого капіталу;
2) забезпечення залучення страховиком необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення оптимальних пропорцій його структури.
Наступним кроком є вибір критеріїв оптимізації структури капіталу. Відповідно, процес оптимізації може здійснюватися за трьома критеріями:
1. за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;
2. за критерієм мінімізації вартості капіталу;