Український страховий ринок останнім часом став досить привабливим для світових операторів страхового бізнесу. Іноземні страховики активно проводять операції з купівлі українських страхових компаній, особливо тих, які мають розгалужену регіональну мережу, серйозний клієнтський портфель і обґрунтовану стратегію інвестиційної діяльності.
Це створює умови для загострення конкуренції у страховій галузі і, відповідно, продукує певні проблеми для вітчизняних страховиків та змушує останніх підвищувати власну капіталізацію, організовувати діяльність таким чином, щоб забезпечити отримання прибутку не лише від страхової діяльності, а й від розміщення коштів страхових резервів (інвестиційного прибутку).
Тому в процесі формування капіталу страховика варто враховувати, що капітал, виступаючи фактором виробництва і, водночас, інвестиційним ресурсом, має певну вартість і вона повинна бути врахована при його залученні у господарський оборот.
Вартість капіталу – це норма прибутку, яка має бути досягнута, щоб ціна на акції компанії залишалася незмінною, і є мінімально прийнятною нормою прибутку для нових капіталовкладень компанії.
Вартість капіталу представляє собою середньозважену величину його складових. Сутність поняття «капітал страховика» формується під впливом особливостей та специфіки страхової діяльності. Економічну природу цього поняття слід розглядати з позицій мети та завдань створення та функціонування страхової компанії як фінансового інституту. Такий підхід дає можливість визначити джерела формування капіталу та напрями їх уособлення в активах страховика.
На думку О.О. Гаманкової, капітал страховика у грошовій формі - це фінансові ресурси, які знаходяться у його розпорядженні. Капітал є основою функціонування страховика і за джерелами формування поділяється на власний і залучений, останній включає залучені та позикові кошти.
Формуючи капітал страховика, керівництво повинно обґрунтувати схему та джерела його фінансування. На їх вибір суттєвий вплив здійснюють організаційно-правова форма страховика, специфіка страхової діяльності в цілому та спеціалізація страховика, зокрема, розмір страхової компанії, вартість капіталу, що залучається з різних джерел, ступінь свободи вибору джерел фінансування (так, для страховиків законодавчо заборонено формувати статутний фонд за рахунок кредитних ресурсів), стан кон’юнктури ринку капіталу, рівень оподаткування прибутку, ступінь ризику, який приймається засновниками при формуванні капіталу, та рівень концентрацій власного капіталу, який задається для забезпечення необхідного рівня фінансового контролю.
Оцінка вартості капіталу страховика базується на:
1. оцінці вартості окремих елементів власного капіталу страховика;
2. оцінці вартості окремих елементів залученого капіталу;
3. оцінці середньозваженої вартості капіталу страховика.
Власний капітал є фінансовою основою діяльності страхової компанії і його формування підпорядковане таким цілям: по-перше, формування необхідного обсягу необоротних активів і по-друге, формування визначеного обсягу оборотних активів, хоча для страхового бізнесу друга мета не досить актуальна.
Власні фінансові ресурси - це ті ресурси, які належать страховикові на правах власності та використовуються для формування активів і представлені статутним, додатковим і резервним капіталом, а також включають нерозподілений прибуток.
Статутний капітал (фонд) є відправною точкоюдіяльності страховика і формує основу його фінансової стійкості. Це загальна вартість активів, що зафіксована в установчих документах і є внеском власників у капітал страховика. В залежності від організаційної форми страховика він може формуватися двома способами: шляхом внесення часток засновниками або шляхом відкритої підписки на акції. Ціною цього елемента капіталу страховика є норма прибутку. При створенні страхової компанії засновники оцінюють, наскільки інвестування у страховий бізнес буде вигіднішим порівняно з альтернативними вкладеннями (необхідна норма прибутку інвестора на звичайну акцію).
Одним з аналітичних показників, який застосовується на фондовому ринку, є прибуток на акцію. На його основі можна прогнозувати рівень доходності акцій, їх курсову вартість, оцінювати ефективність управління товариством та його дивідендної політики.
Відповідно до законодавства статутний капітал характеризує мінімальний розмір майна страховика, яке є гарантією інтересів кредиторів. Для характеристики джерела коштів, призначених для виконання гарантій перед кредиторами, у законодавчих актах використовується таке поняття, як чисті активи. Їх величина – це сума власних коштів, зменшена на суму дебіторської заборгованості учасників за внесками у статутний капітал і включає в себе сплачений статутний капітал, додатковий та резервний капітал, а також нерозподілений прибуток звітного року та минулих років. При цьому слід враховувати, що вартість чистих активів буде меншою за розмір власних коштів за умов, якщо у звітності страховика присутні такі статті, як непокритий збиток минулих років, власні акції, що викуплені в акціонерів, та дебіторська заборгованість учасників за внесками у статутний фонд.
Показник вартості чистих активів використовується при оцінці фінансового стану страхової компанії. Він може набувати як позитивного, так і від’ємного значення. Так, нормальною вважається ситуація, коли з часом вартість чистих активів збільшується порівняно з вартістю статутного капіталу. Зрозуміло, що при зростанні розміру власних коштів, наприклад за рахунок прибутку і подальшої його капіталізації, вартість чистих активів також зростає. В протилежній ситуації – зменшення величини власних коштів, наприклад, при отриманні збитків, вартість чистих активів також зменшується. Така ситуація є індикатором погіршення фінансового стану страховика і свідчить про те, що компанія витрачає більше, ніж заробляє. І той факт, що вартість чистих активів має від’ємне значення, свідчить про відсутність у страховика майна, достатнього для задоволення вимог кредиторів, та є характеристикою незадовільного фінансового стану та його неплатоспроможності.
Визначення вартості залучення власного капіталу є досить складним питанням, яке не знайшло вирішення в теорії та практиці фінансового менеджменту. Найбільш застосовуваними способами розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу є:
1) модель Гордона (модель приросту дивідендів);
2) експертний метод підрахунку компонентів ризику;
3) модель оцінки капітальних активів (САРМ);
4) відношення чистого прибутку на одну акцію до ринкового курсу акцій.
За моделлю Гордона ціна залучення власного капіталу визначається як відношення прогнозної суми дивідендів на наступний рік до курсу акцій, скоригованого на величину приросту дивідендів:
Кек = D1 / КА + g, (1) де D1 – прогнозна сума дивідендів на наступний рік; KA – курс акцій; g – величина приросту дивідендів.
Експертний метод підрахунку компонентів ризику є досить простим, але в той же час менш точним порівняно з іншими методами, однак він доступний для широкого загалу спеціалістів. Цей метод базується на досвіді та інтуїції, при цьому неможливо довести, що прийняте рішення є оптимальним. На практиці можуть застосовувати як індивідуальне, так і колективне експертне оцінювання. Перевагами індивідуальної експертизи є оперативність отримання інформації, необхідної для прийняття рішення, а також її відносна дешевизна. Основним недоліком такого методу оцінки є її суб’єктивний характер, що не забезпечує достовірності здійснених оцінок. При колективній експертизі вдається підвищити об’єктивність результатів, яка досягається в результаті виконання певних групових процедур.
Найбільш точним способом розрахунку очікуваної ціни власного капіталу вважається модель оцінки капітальних активів, яка базується на використанні економіко-статистичних методів. Зазначені методи оцінки капіталу слід більш активно впроваджувати у практичну діяльність, оскільки інвестуючи кошти в той чи інший об’єкт, власник коштів (інвестор) завжди хоче мати достовірну інформацію про можливу ставку доходності. Однак слід мати на увазі, що інвестиційна привабливість бізнесу, окрім зазначеного вище, залежить від прозорості структури корпоративного управління, цілей, для досягнення яких залучаються грошові кошти, та від рівня ризику щодо втрати інвестицій.