Метод експертних оцінок адекватності капіталу базується на використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризиковість активних операцій, регіональні особливості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов та врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризиковістю або виявлена слабкість внутрішніх структур, то перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімальний рівень.
Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблематичним.
МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ - БАЗЕЛЬСЬКА УГОДА ПРО КОНВЕРГЕНЦІЮ КАПІТАЛУ
Починаючи з 60-х років банківська діяльність характеризувалась виходом на міжнародні ринки та підвищенням ризиковості операцій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов'язані із захистом інтересів клієнтів та партнерів банку.
З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу». Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та США. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період (1988 - 1992 рр.).
Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, що перебувають під юрисдикцією перелічених країн, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу. Базельська угода відкрита для приєднання інших країн.
За Базельською угодою банківський капітал поділяється на два типи:
1. основний капітал, або капітал першого порядку (рівня);
2. додатковий капітал, або капітал другого порядку (рівня).
Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишком ринкової вартості порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній.
Основний капітал є найстабільнішою частиною сукупного капіталу.
Додатковий капітал включаєсубординовані боргові зобов'язання; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до капіталу. Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися.
Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які підписали Базельську угоду. До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується до розрахунку нормативів достатності капіталу.
Крім того, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів.
Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у неконсолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни.
Сукупний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу за мінусом відрахувань.
Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов'язаного з різними видами активів та позабалансових зобов'язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику.