Якими важливими для банку не були б цілі та пріоритети, реалізовані у процесах комплексного управління активами і пасивами, банк є підприємницькою структурою, тому його головна мета — отримання доходу та прибутковість діяльності.
Доходи комерційного банку — це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань.
Здійснюючи аналіз доходів, необхідно:
Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками:
Процентні доходи (поділені на процентні доходи за гривневими кредитами та процентні доходи за валютними кредитами або на проценти за позичками, за депозитами у банках, за лізингом клієнтам, за портфелем боргових цінних паперів) можуть бути оптимізовані в межах конкурентних, ресурсних, соціальних та інших зовнішніх обмежень, а також обмежень щодо якості (частка прострочених кредитів не може перевищувати 2—5 % у структурі доходів банку).
Непроцентні доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за пайовими цінними паперами та доходи від спільної діяльності) в окремих випадках можуть бути значно підвищені, бо їх дохідність лише як виняток є єдиною метою інвестицій. Значно частіше передбачається узгодження з іншою метою, що обумовлює деяке зниження дохідності відносно витрат на управління, інформацію, диверсифікацію тощо.
Непроцентні комісійні доходи (оплата за відкриття та ведення рахунків, комісії за лізингом, факторингом, агентські доходи за трастами тощо) є за сутністю відшкодовувальними, тобто повинні відповідати затратам та якості операції, а їх надмірне зростання означає втрату якості банківського управління та іміджу банку.
Непроцентні торговельні доходи (купівля-продаж валюти, цінних паперів та інших фінансових інструментів — ф’ючерсів, опціонів, валютний дилінг та арбітраж), сформовані короткостроковими коливаннями котирувань активів, є наслідком не традиційних банківських операцій, а банківських угод, не дуже характерних та занадто ризикованих для банків. Тому питома вага таких доходів у структурі доходів банку різко обмежена внаслідок їх нестабільності. Відповідно їх максимізація не передбачається.
Непроцентні«інтелектуальні» доходи від оплати послуг (консультації, посередницькі послуги, гарантії, поруки) та доходи від сплати або оренди нематеріальних активів (методики та методичні розробки, ноу-хау, програмне забезпечення тощо), розроблених або придбаних банком, вирізняються найвищою якістю, характеризують банківський менеджмент як високопрофесійний та компетентний. У разі одиничних інвестицій та відносно незначних операційних витрат ці доходи можуть бути стабільними та гарантованими. Тільки в поодиноких випадках цільова функція управління дохідністю передбачає можливу максимізацію таких доходів.
Навпаки, доходи, отримані банком від фінансових санкцій (штрафи, пені тощо), застосовані до проблемних позичальників та порушників умов угод з погляду управління доходами банку, вкрай негативні і повинні бути мінімізовані. Вони тільки погіршують складний фінансовий стан проблемних позичальників, ускладнюючи виконання ними своїх зобов’язань, тому лише частково відшкодовують збитки банків, часто сприяють зростанню збитків, оскільки знижують імідж банку і порушують партнерські відносини.
Інші доходи, наприклад повернення втраченого кредиту у разі санації проблемного позичальника та «очищення» його боргів і зобов’язань для відновлення іміджу, є лише частковим відшкодуванням збитків банку і мають бути мінімізовані.
Отже, цільова установка на максимальне збільшення доходів банку шкідлива при переході до випадкових доходів, від стандартних до невизначених, від матеріальних об’єктів до готівки.
Незважаючи на важливість приросту кількісних показників, для управління дохідністю комерційного банку велике значення мають якісні параметри доходів, що обов’язково має бути враховано під час напрацювання пріоритетів управлінських рішень щодо прибутковості банку. З погляду їх якості доходи поділяють на:
Поєднання кількісних та якісних характеристик доходів — одна з цілей управління ними.