Фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів

Фінансові умовипередбачають наступне: спосіб платежу (готівковий, авансовий, в кредит); міжнародні розрахунки та їх форми (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок); засоби платежу (чеки, векселі, поштові і телеграфні перекази, інструкції системи SWIFT); заходи проти необґрунтованої затримки платежу та неплатежу (санкції, банківські гарантії, авалі і т.ін.).

Спосіб платежу визначає, коли здійснюється платіж за товар відносно його фактичної поставки. До основних способів платежу відносять:

· Готівковий платіж – повна або часткова оплата товару до чи проти передачі експортером товару або товаророзпоряджувальних документів у розпорядження покупця.

· Авансовий платіж передбачає виплату покупцем постачальнику обумовлених у контракті сум як частки платежів за договором до початку виконання замовлення. Аванс може бути як у грошовій, так і в товарній формі. Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від загальної вартості замовлення.

· Платіж у кредит - передбачає розрахунки на основі наданого експортером імпортерові комерційного (фірмового) кредиту. Фірмові кредити надаються у грошовій і товарній формах. При наданні кредиту в грошовій формі в контракті детально оговорюється його умови: вартість кредиту, термін погашення кредиту, ін. Надання кредиту в товарній формі здійснюється шляхом відстрочки або розстрочки платежу.

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язання­ми, які з'являються при здійсненні зовнішньо-економічної діяль­ності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю то­варами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являють­ся експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних об­ставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країна­ми; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне зако­нодавство; міжнародні торгові правила і звичаї, стан платіжних балансів та ін. В зв’язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, міжнародні розрахун­ки регулюються не тільки національними нормативними і законо­давчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями (Єдиний вексельний за­кон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 p., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів).

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає ди­наміка валютних курсів, а з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків яв­ляється й те, що часто держава використовує певні валютні обмеження, які являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінно­стями.

По-четверте, міжнародні розрахунки носять документарний характер, тобто платежі здійснюються тільки проти пред'явлення належним чином оформлених комерційних або фінансових документів.

При здійсненні зовнішньоторгових операцій дуже важливий пра­вильний вибір форми розрахунків, оскільки це дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризики, пов’язані з невиконанням протилежною стороною своїх зобов’язань за угодою.

Форми розрахунків — це урегульовані законодавством країн-учасниць розрахунків способи виконання через банк гро­шових зобов'язань підприємств. Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: інка­со, акредитив, банківський переказ (авансовий платіж) і відкритий рахунок.

Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).

Інкасо — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахунко­вих документів належні експортеру кошти від платника за відванта­женні на його адресу товари або за надані йому послуги і зарахо­вує ці кошти на його рахунок в банку. Основний документ — інкасове доручення, що виходить від експортера. В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахун­ках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіри­тель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент).

Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів, не супроводжене ко­мерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.) Документальне інкасо — це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів. Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру. Інкасова форма розрахунків здійснюється по такій схемі (рис. 6.1)

 

	Банк імпортера, (інкасуючий, представляючий)

Банк експортера (банк-ремітент)

6

3

 

7 2 4 5

 

Експортер (довіритель)

Імпортер (платник)

1

 

1. Експортер відвантажує товар на адресу імпортера у відповідності до умов договору.
2. Експортер направляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення.
3. Банк експортера, перевіривши відповідність наданих доку­ментів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх ра­зом з інкасовим дорученням банку імпортера.
4. Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.
5. Банк імпортера одержує платіж від імпортера.
6. Сума платежу переводиться банком покупця банку про­давця.
7. Банк експортера зараховує гроші на рахунок експортера.