| Макроекономічні | Мікроекономічні |
| 1. Попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів) | 1. Мета кредиту (процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, найнижчі (зумовлені короткостроковим характером їх використання), а кредити торгово-посередницьких організацій, що будують бізнес на купівлі-продажу є найдорожчими) |
| 2. Стабільність грошового ринку в країні (на розмір облікової ставки впливає темп інфляції. Чим він вищий, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку) | 2. Розмір кредиту (процентні ставки за великі кредити нижчі ніж за користування дрібним кредитом) |
| 3. Рівень облікової ставки НБУ (комерційні банки самостійно встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. За основу беруть облікову ставку НБУ з додаванням маржі). Маржа – різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені ресурси | 3. Термін користування кредитом (чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит) |
| 4. Рівень ризику (надаючи позики комерційні банки мають справу з кредитним і процентним ризиком. Кредитний – пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку з можливим банкрутством позичальника. Процентний – із втратами від несплати % за користування позикою) |
4. Суть кредиту в соціально-економічному середовищі виявляється через функції кредиту. Функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Дослідники щодо визначення змісту і кількості функцій кредиту не мають одностайних поглядів.
Функції кредиту:
1) перерозподільна – за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення: з одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого – їх розміщення серед інших агентів ринку. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти;
2) емісійна (антиципаційна) – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів методами кредитної експансії (розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Ця функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу і її виконує лише банківський кредит;
3) контрольно-стимулююча – контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди; при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю позичальника. Наприклад, оформлюючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику;
4) капіталізація вільних грошових доходів – полягає у трасформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позиковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту.
5. Залежно від руху позикової вартості виділяють дві основні форми кредиту:
· товарну (натурально-речову);
· грошову.
У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний, лізинговий, споживчий, міжнародний кредит).
У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки в разі одержання останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточні та депозитні рахунки.
Вид кредиту – детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева спрямованість, об’єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).
Основні види кредиту:
· міжгосподарський (комерційний) – Т;
· банківський – Г;
· лізинговий – Т;
· споживчий – Т, Г;
· державний – Г;
· міжнародний – Т, Г.
Міжгосподарський (комерційний) кредит надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу (виникає між двома суб’єктами господарської діяльності) і оформлюється векселем, що сплачується через комерційний банк. Об’єкт – товарний капітал.
Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін виступає банк. Найрозповсюджений вид кредиту. Об’єкт – грошовий капітал.
Лізинговий кредит – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.
Суб’єкти: кредитор-лізингодавець; позичальник – лізингоодержувач. На даний час лізинг є провідною формою оновлення основного капіталу.
Основні причини необхідності лізингу:
- швидке моральне старіння техніки;
- зростання конкуренції та ін.
Види лізингових операцій:
а) оперативний лізинг – передбачає використання машин, обладнання з неповною його окупністю. Ці угоди укладаються на термін, менший ніж період амортизації орендованого майна (2-5 років):
- рейтинг (короткострокова оренда) – ризик втрати майна несе здебільшого сам орендодавець. Після закінчення встановленого терміну майно повертається орендодавцеві;
- хайринг (середньострокова оренда) – орендодавець не планує покриття всі свої витрати за рахунок одного орендаря. Строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;
б) фінансовий лізинг – полягає в тому, що за час дії лізингової угоди лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві всю суму амортизації орендованого майна.
Споживчий кредит – це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансовими установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку.
Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів та надання послуг.
Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення у стимулюванні людей до дисципліни праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розрахуватися з кредитом.
Суб’єкти: кредитори (банки, небанківські кредитні установи (ломбарди)), позичальники (населення).
Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи.
Призначення державного кредиту – мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків та регулювання економіки.
Мета державного кредиту – погашення дефіциту державного боргу.
Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.
Мета міжнародного кредиту – фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.
Суб’єкти міжнародного кредиту – державні структури, банки, міжнародні кредитні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР), юридичні та фізичні особи.
Об’єкти міжнародного кредиту – є грошовий і товарний капітал. Вид міжнародного кредиту (державний, банківський, комерційний).
Основна вимога до міжнародного кредиту – ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.
Дефолт – це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які менш сприятливі для іноземних інвесторів, ніж попередні.