2. Моделі соціалізації.
3.Основні етапи і стадії процесу соціалізації
1. Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство
Поняття "соціалізація " (від латинського sосіаlіs — суспільний) усе актив ніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук — філософії, соціології, психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в американській і французькій соціології відносять до кінця XIX століття і пов'язують з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).
Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві.
Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, за допомогою яких людина набуває соціальну сутність і здатність брати участь у соціальному житті. У статті І. Кона і В. Ольшанського соціалізація визначається як "процес, у ході якого людська істота з визначеними особистісними задатками здобуває якості, необхідні їй для життєдіяльності".
У цьому зв'язку Н. Андрєєнкова у дослідженні соціалізації як процесу становлення людини як суспільної істоти виділяє аспекти, важливі з погляду соціальних контактів індивіда з оточуючими її людьми. З цих позицій у структуру соціалізації вона включає: соціальне пізнання, оволодіння визначеними навичками практичної діяльності, інтеріалізація визначених норм, позицій і ролей, вироблення ціннісних орієнтацій і установок, а також включення людини в активну творчу діяльність. Поряд з цим авторка чітко визначає свою позицію стосовно взаємодії процесів соціалізації і виховання.
У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активну роль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.).
Як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки.
Деякі автори намагаються об'єднати сукупність цих ознак у такому інтегральному понятті, як "соціальність", хоча можливості його використання викликають сумнів через передбачувані складності з його якісними і кількісними вимірами. В той же час аналіз показує, що практично всі автори визнають в якості основних інститутів соціалізації систему освіти і виховання. Вихованняє провідним і визначальним початком соціалізації, ядро якого складає процес передачі накопичених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіту.
Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом всього життя індивіда і включає в себе такі стадії: дотрудову, трудову,після трудову.
Соціалізація являє собою складний і багатогранний процес, що вивчається різними науками (від історії і психології до педагогіки, етнографії і філософії), кожна з яких досліджує свій аспект. Соціологія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах:
1) соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах);
2) біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах);
3) генетико-віковому (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).
Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі, як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби масової інформації, література, мистецтво і т.ін.
Взаємодія індивіда і соціального середовища у процесі соціалізації відбувається у формі адаптації та інтериорізації.
Адаптація - це пасивне пристосування людини до соціального середовища.
Інтеріоризація - це активна взаємодія індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір.
Соціалізація співвідносна з життєвими циклами. Життєві цикли пов'язані зі: зміною соціальних ролей, набуттям нового статусу, відмовою від попередніх звичок, оточення, дружніх зв'язків, зміною способу життя.
Цей процес складається з двох етапів безпосередньо пов'язаних між собою: десоціалізації іресоціалізації.
Десоціалізація це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей та правил поведінки.
Ресоціалізація- процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей і правил поведінки замість втрачених.
В основі механізму соціалізації лежить перш за все активно-перетворювальна діяльність людини, за допомогою якої відбувається її включення в життя і культуру суспільства, формування соціальних зв'язків, засвоєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості і самосвідомості, систем соціальної орієнтації.
Отже, і це необхідно особливо відзначити, соціалізація за своєю суттю є процесом взаємо- і самореалізації особистості в ході її активної трудової діяльності. Тут важливо вказати, що соціалізація особистості — не просто односпрямований процес її навчання соціальним ролям (така точка зору переважає в деяких концепціях західної соціології), але й процес взаємовпливу.