Під цим видом самовизначення молоді маються на увазі різноманітні проблеми, пов’язані з набуттям фаху та освітою підростаючого покоління. У цілому молодь України має досить високий рівень вищої (повної та базової) освіти; він становить, за даними Держкомстату, 21%. Але для представників найстаршої вікової групи (25—28 років) цей відсоток осіб із вищою освітою є набагато вищим — 39%.
Ці загальні показники урізноманітнюються, якщо взяти до уваги деякі особливості, пов’язані з місцем проживання, статтю, галузевими характеристиками здобуття освіти. Так, наприклад, міська молодь у цілому є освіченішою, ніж сільська: в містах вищу освіту має 44% осіб віком 25—28 років, тоді як в сільській місцевості — лише 24%. Територіальна диференціація освітнього рівня української молоді є несуттєвою: найбільше значення показника зафіксовано в Києві (11,9 років здобуття освіти), найменше — у республіці Крим (10,9 років).
У сучасному українському суспільстві можна виокремити низку тенденцій, пов’язаних зі сферою освіти та професійним самовизначенням молоді:
Ø зростання престижу освіти взагалі й престижу технічної освіти зокрема;
Ø зміна цільових настанов професійної освіти як соціального інституту: від забезпечення потреб держави у фахівцях різного профілю до задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку й самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці;
Ø зміна характеру попиту на робочу силу: вона має досягти такого рівня кваліфікації, який дозволить їй продуктивно працювати в умовах інформаційного суспільства;
Ø внутрішня реорганізація освіти відповідно до вимог ринкової економіки з її кінцевою метою — формування такої структури випуску фахівців, яка б запобігала виникненню масштабного безробіття серед випускників професійних навчальних закладів.
Реорганізація професійної освіти відповідно до вимог ринкової економіки є комплексним завданням. Воно містить:
1. нові підходи до питань фінансування та самофінансування освітніх закладів;
2. модернізацію управління і всією системою професійної освіти, і окремими її закладами;
3. постійне оновлення кваліфікації професорсько-викладацького складу; зміну форм, методів викладання і підвищення якості навчання студентів;
4. перегляд професійної структури підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників тощо.
До основних проблем у цій частині самовизначення молоді можна зарахувати такі:
• проблематичність шансів на здобуття вищої освіти представниками молоді з бідних, сільських сімей та з провінційних міст і містечок;
• подорожчання освітніх послуг і державних, і приватних освітніх установ;
• відставання матеріально-технічної бази закладів освіти від світових стандартів;
• низький рівень зарплат викладачів і стипендій студентів;
• незадовільні умови проживання студентів у гуртожитках;
• виїзд найздібнішої і фахово-підготовленої частини викладацького складу за кордон;
• брак правових гарантій працевлаштування випускників-фахівців із базовою та повною вищою освітою;
• невиконання статті 61 п.2 Закону України «Про освіту» щодо бюджетних асигнувань на освіту в розмірі, не меншому від 10% національного доходу тощо.