Гендерні дослідження, не ігноруючи кількісних методів, віддають перевагу якісним: глибинному інтерв'ю, методу усних історій, біографічному методу, культурологічному аналізу, психологічним та етнографічним технікам, які передають драматизм суб'єктивного досвіду людей. Гендерна соціологія повинна враховувати у своїх дослідженнях відмінність в економічному, сімейному і соціальному статусах, особливості стану здоров'я, віку, політичних поглядів об'єктів.
Ґендерні дослідження – напрямок наукової діяльності та її соціальної організації, спрямований на вивчення місця, ролі, активності, волевиявлення й самореалізації чоловіків і жінок у змінних історичних умовах соціального буття певної епохи.
Досить довго в системі наукових досліджень особливе місце відводилось вивченню становища й статусу жінки, як історично найбільш дискримінованої й такої, що перебуває в нерівному становищі порівняно з чоловіком. Цей напрямок дістав назву “жіночі дослідження”.
Жіночі дослідження – напрямок наукової діяльності, спрямований на вивчення статусу й становища жінки на світовому рівні або в національно визначеному суспільстві в певний історичний час, при якому розглядається жіночий життєвий досвід у системі соціальної й культурної дійсності.
Взявши участь у Саміті тисячоліття ООН, Україна прийняла Цілі розвитку тисячоліття та зобов'язалася до 2015 року досягти гендерної рівності. Одним із головних завдань у цьому напрямку є "усунення гендерної різниці на всіх рівнях освіти не пізніше 2015 року". Досягнення гендерної рівності в освіті передбачає необхідність використання у навчальних процесах спеціальних технологій, що враховують специфіку жіночої та чоловічої психології та забезпечують збалансований гендерний компонент в освіті.
На даний час, з огляду на сучасний рівень розвитку гендерних досліджень у світі та в Україні, ми можемо говорити про гендерний підхід, як про особливий напрямок у соціальних науках, який орієнтований на формування та утвердження політики рівних, не залежних від статі можливостях самореалізації людини в різних сферах соціальної практики.
Дослідники гендерної ідентичності зосереджують увагу на вивченні суб'єктивних смислів і моделей ідентичності окремого індивіда, а не об'єктивних функцій і статусів статей у суспільстві.
Гендерне виховання - цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості, незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей і здібностей задля їх самореалізації, оволодіння навичками толерантної поведінки та з метою побудови громадянського суспільства.
Завданнями гендерного виховання є: реалізація гендерного підходу в усіх ланках навчально-виховного процесу; усвідомлення проблем гендерного паритету; оволодіння певним обсягом знань про упередження щодо кожної статі та їх усвідомлення; пом'якшення стереотипів щодо сімейних, професійних та суспільних ролей та корекція уявлень про норми маскулінності/фемінінності; збагачення емоційного світу, створення умов для розвитку індивідуальних здібностей з метою самореалізації особистості; накопичення та формування досвіду егалітарної поведінки.
Як результат впровадження гендерного виховання у студентів формується гендерна самосвідомість, що проявляється через:
Ø свідоме та критичне сприйняття соціально-політичної інформації;
Ø усвідомлення рівноправності обох статей у суспільному та політичному житті;
Ø активна позиція стосовно впровадження гендерних перетворень в Україні;
Ø розуміння рівності прав чоловіків і жінок, свободи особистості;
Ø толерантне ставлення до представників обох статей;
Ø усвідомлення себе як особистості, що здатна впливати на гендерну ситуацію в державі;
Ø готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;
Ø здатність до компромісу, толерантність у різних життєвих ситуаціях.
Впровадження гендерного підходу в систему освіти включає:
Ø розробку навчальних курсів, окремих модулів, здійснення навчально-методичного забезпечення підготовки і перепідготовки викладачів;
Ø включення тематики гендерних досліджень до навчальних програм навчальних закладів;
Ø вивчення міжнародного досвіду із впровадження гендерної освіти;
Ø залучення громадських організацій до співробітництва у впровадженні гендерного підходу в навчальному процесі школи;
Ø проведення обговорень основних проблем гендерної освіти в засобах масової інформації, на наукових конференціях, круглих столах.
Отже, гендерний підхід в освіті, як механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості, передбачає: відсутність орієнтації на "особливе призначення" чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом'якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей.
Питання для самоконтролю:
1. Розкрити історію гендерного питання в світі.
2.У чому специфіка тендерного підходу до аналізу соціальних процесів у суспільстві?
3. Яку роль у формуванні гендерної ролі відіграють загальноприйняті стереотипи?
4. Опишіть фемінні та маскулінні тенденції сучасного суспільства.
5. Чи можлива рівність статей у сучасному українському суспільстві?
6. Назвіть шляхи поліпшення гендерної політики.
7. Проблеми гендерної рівності на сучасному етапі.
8. Які, на вашу думку, існують проблеми гендерної рівності?