Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачена також і кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність наступає тільки тоді, коли матеріальна шкода завдана у значному розмірі (20 і більше) . За незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка винний карається штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років або позбавлення волі до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.
Якщо матеріальна шкода завдана у великому розмірі (200 і більше), або її вчинено повторно, то покарання за цей злочин - штраф від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на термін до двох років, або позбавлення волі від 2 до 5 років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.
Якщо збитки вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (1000 і більше), - караються штрафом від 2000 до 3000 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від 3 до 6 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поширення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них визнається карним злочином.
Особи, авторські та суміжні права яких порушені, можуть: вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав; вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав; вимагати прийняття інших, передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
- відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
- стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
- виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
- заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
- вимагати від осіб, які порушують авторське право і суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, та про канали розповсюдження.
При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката.
Слід зазначити, що чинні закони України про охорону прав на об’єкти промислової власності передбачають судове вирішення різних видів спірних питань, включаючи суд першої інстанції (юрисдикції), арбітражний або третейський суд. Забезпечення надійного судового захисту в цій сфері діяльності передбачено також відповідними міжнародними угодами і домовленостями, у т. ч. угодою про співпрацю між Україною і Європейським союзом, Генеральною угодою про тарифи і торгівлю (ГАТТ).
Згідно з чинним законодавством з питань охорони промислової власності, суди відповідно до їх компетенції розглядають такі спірні питання стосовно авторів промислової власності:
• про авторство на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин і породи тварин, товарні знаки і раціоналізаторські пропозиції;
• про встановлення власника охоронного документа;
• про порушення майнових прав власника охоронного документа;
• про встановлення факту використання об’єкта промислової власності;
• про винагороду авторів винаходів і промислових зразків та корисних моделей і про право компенсації за порушення авторських прав;
• про визнання охоронного документа недійсним, а також спірні питання, що стосуються питань охорони промислової власності.
Практика розгляду спірних питань у судах загальної юрисдикції підтверджує існування відповідних труднощів, пов’язаних переважно з відсутністю практики і відповідної кваліфікації судів у сфері інтелектуальної власності, зокрема патентного права.