Немає рації у створенні складної системи охорони прав, яка потребує значних витрат, і поширенні інформації про охоронні документи на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо власники цих прав не зможуть належним чином захистити свої права. Щоб у подальшому запобігти порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають внаслідок їх порушення, вони повинні мати можливість захищати свої права.
Після того, як об'єкт права інтелектуальної власності (ОПІВ) створено і права на нього закріплені охоронним документом, настає важливий етап у його життєвому циклі — включення до господарського обороту.
Саме на цьому етапі ОПІВ приносить правовласнику прибуток чи іншу користь – власне те, заради чого він і створений, Однак, як тільки інформація про ОПІВ стає відомою недобросовісним конкурентам, у них може виникнути спокуса використати його у своїх інтересах.
Порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, ніж правовласник, оскільки не несе витрат на створення та охорону ОПІВ. Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому порушник прав може швидше випустити нову продукцію і просунути її на ринок за нижчою ціною, ніж правоволоділець.
Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але й має серйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток та ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.
У наш час захист прав набуває особливо важливого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливими раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, розглянута нами раніше система правової охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.