Основні принципи системного аналізу є узагальненням досвіду роботи фахівців з дослідження та розробки складних систем, які можливо розділити на принципи:
• Принцип кінцевої цілі: абсолютний пріоритет кінцевої (загальної, глобальної) цілі над проміжними цілями, цілями підсистем то-що;
• Принцип масштабу. Якість функціонування системи можна оцінювати лише стосовно системи більш високого рівня ієрархії. Тобто для визначення ефективності функціонування системи треба представити п як частину більш загальної системи й проводити оцінювання по зовнішніх властивостей з урахуванням цілей і завдань метасистеми;
• Принцип еквіфінальності. Система може при різних початкових умовах та різними шляхами досягати потрібного кінцевого стану, що не залежить від часу й визначається виключно власними характеристиками системи (це є формою стійкості стосовно початкових та межових умов);
• Принцип єдності передбачає одночасний розгляд системи як цілого та як сукупності частин (елементів). К розподш на складові частини слід здійснювати зі збереженням цілісних уявлень про систему;
• Принцип зв'язності. Розгляд будь-якої частини системи потрібно проводити з урахуванням пов’язань з іншими елементами системи та зовнішнього середовища, а саму систему слід розглядати як частину (підсистему, елемент) більшої системи (надсистеми, метасистеми);
• Принцип модульної побудови. У багатьох випадках систему доцільно розглядати як сукупність взаємопов'язаних модулів, які можна вважати моделями и компонентів (підсистем та елементів).
• Принцип ієрархії. При побудові моделі системи доцільним є введення ієрархії по частинах та їх ранжування, що спрощує розробку системи та встановлює порядок розгляду частин.
• Принцип функціональності. Доцільно розглядати структуру та функції системи сумісно, віддаючи при цьому перевагу функціям над структурою.
• Принцип розвитку передбачає врахування мінливості системи, и здатност1 до розвитку, адаптації, розширення, заміни частин, накопичування інформації.
• Принцип децентралізації передбачає поєднання у складних си¬стемах централізованого та децентралізованого управління за умови, що ступінь централізації має бути мінімальним, таким, що забезпечує досягнення поставленої цілі.
• Принцип невизначеності. Невизначеності й випадковості в си¬стемі необхідно враховувати. Принцип стверджує, що можна мати справу із системою, у якій структура, функціонування чи зовнішні впливи не є повністю визначеними.
Знання і дані відмінності між ними
Знання - це елементи інформації, пов'язані між собою і з зовнішнім світом.
Властивості знань: структурованість, интерпретованість, зв'язність, активність.
Структурованість - наявність зв'язків, що характеризують ступінь осмислення і виявлення основних закономірностей і принципів, що діють у даній галузі.
Интерпретованість знань (інтерпретувати - значить тлумачити, пояснювати) обумовлюється змістом, або семантикою, знань исо способами їх використання.
Зв'язність знань - наявність ситуативних відносин між елементами знань. Ці елементи можуть бути пов'язані між собою в окремі блоки, наприклад, тематично, семантично, функціонально .
Активність знань - здатність породжувати нові знання і обумовлюється спонуканням людини бути пізнавально активним.
Поряд із знаннями існує поняття дані. Хоча чітку грань між даними і знаннями можна провести не завжди, тим не менше, між ними є принципові відмінності.
Дані - це елемент знань, тобто ізольовані факти, відносини яких із зовнішнім світом і між собою в них самих не фіксовані.
Розрізняють знання декларативні - затвердження про об'єкти предметної області, їх властивості та відносини між ними і процедурні - описують правила перетворення об'єктів предметної області. Це можуть бути рецепти, алгоритми, методики, інструкції, стратегії прийняття рішень. Різниця між ними полягає в тому, що декларативні знання - це правила зв'язку, а процедурні знання - це правила перетворення.
Знання:
· Зберігаються (запам'ятовуються);
· Відтворюються;
· Перевіряються;
· Оновлюються, в тому числі переструктурується;
· Перетворюються;
· Інтерпретуються.
Вміння :
Під умінням розуміють освоєний людиною спосіб виконання дії, забезпечений деякою сукупністю знань. Уміння виражається у здатності усвідомлено застосувати знання на практиці.
Навички - це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, які виробляються у процесі його виконання. Навичка виникає як свідомо автоматизируемой дію і потім функціонує як автоматизований спосіб його виконання. Те, що дана дія стало навичкою, означає, що індивід у результаті вправи придбав можливість здійснювати дану операцію, не роблячи її виконання свого свідомого метою.
Міцність засвоєння знань - одна з цілей навчання. Результатом міцного засвоєння є утворення стійких структур знань, що відображають об'єктивну реальність, коли учні вміють актуалізувати і використовувати отримані знання. Однак на практиці ця мета досягається не завжди. Всім відомий студентський девіз - «Здати (іспит) і забути, як страшний сон».
Але якщо знання забуваються, то навіщо витрачати час (і гроші) на їх засвоєння?
Метою навчання є професійні вміння та навички.
Дослідження психологів показали, що набуті навички залишаються назавжди, а вміння - на роки, а теоретичні (декларативні) знання швидко забуваються. Тим не менш, у багатьох випадках саме міцність засвоєння знань є метою проміжних етапів навчання.
==