Ноосфера
Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина.
& Біосфера ‑область активного життя, що охоплює нижню частину атмосфери (висота до 20-25 км), гідросферу і верхню частину літосфери (глибина до 2-3 км).
Австрійський вчений Едуард Зюсс У 1875 р. визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю. У біосфері живі організми (жива речовина) і середовище їх життя органічно зв'язані і взаємодіють один з одним, утворити цілісну динамічну систему.
Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим В.І.Вернадським (1863-1945), який дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість.
Земна оболонка, біосфера значною мірою зумовлюється існуванням в ній живої та неживої речовини. Між її неживою частиною і живою речовиною постійно існує обмін. Цей обмін у ході часу характеризується рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до сталості.
Організованість е однією з головних особливостей біосфери. На думку В.І.Вернадського, організованість біосфери повинна розглядатися як рухома рівновага.
Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І.Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноосферу.
Поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу — сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. На наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадковим явищем, корені його готувалися еволюційним процесом, тривалість якого вимірюється мільйонами років.
З точки зору історичного часу, ноосфера є єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан — ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.
Чому ж перед людством виникає питання про перебудову біосфери? Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього природного середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб.
Людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями рівноваги, то з наростанням сукупної продуктивної сили людства біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності.
Перед людством постала реально загроза деструкції механізмів самовідновлення функціональних характеристик біосфери, знищення природи як умови існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в глобальну екологічну кризу, яка загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси руйнування природи набудуть лавинний, незворотний характер.
Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.
В.І.Вернадський вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси. Чи спроможне людство виправдати ці сподівання?
Чи не помилився академік, приписуючи людству властивість розумного розвитку?
3.4. СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Історично усталені форми спільної діяльності людей, що характеризуються визначеним типом відношень між людьми, утворюють соціальне середовище, товариство, або соціум.
& Соціальне середовище —компонента життєвого середовища, який утворюють інші люди, їхня діяльність та взаємовідносини.
& Соціальне середовище —створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.
& Соціум —система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства, а дисгармонія веде до суттєвих конфліктів і деформацій.
У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом цих зв'язків є особлива обстановка, що створюється в окремих соціальних групах, що може впливати на інших людей, які не входять у дані групи.
Соціальне середовище в широкому розумінні (макросоціум) охоплює суспільно-економічну систему в цілому - виробничі сили, суспільні відносини й інститути, суспільну свідомість і культуру, соціальні небезпеки.
Соціальне середовище у вузькому контексті (мікросоціум) включає безпосереднє оточення людини - сім`ю, трудовий, навчальний та інші колективи і групи.
Виділяють такі сфери суспільного життя:
§ матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;
§ соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві —групові, національні, міждержавні тощо.
§ духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;
§ культурно-побутова — це такі явища, як культурні цінності, сім'я, побут, відпочинок, освіта, виховання тощо.
Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини. Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культур ні, побутові, сімейні та інші.
& Соціальні відносини – це норми і правила суспільного життя і поведінки людей.
В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. В суспільстві постійно виникають різноманітні суперечності, зіткнення інтересів і суспільних цінностей, тобто соціальні конфлікти.
Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв'язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим поколінням.
Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.
Люди в процесі життєдіяльності об'єднуються в соціальні групи. Соціальна група є структурною одиницею суспільства.
& Соціальна група —це сукупність людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою.
Об'єднання людей у соціальні групи відбувається на засадах не лише матеріальних інтересів. Деякі групи (релігійні) ґрунтуються на засадах духовності. Є групи, в основі яких лежать родинні зв'язки (рід, сім'ї тощо). Людей єднають також спільні етнічні особливості (народ, нація), політичні інтереси (партія, держава), моральні та культурні пристрасті (громадські організації, спілки тощо).
Слід розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.
· Малі соціальні групи — це групи, що об'єднують до декількох десятків осіб: сім'я, первинні виробничі колективи, сусідські спільності, дружні (товариські) компанії, шкільний клас тощо,
· Середні соціальні групи — цим терміном позначають жителів одного села чи міста, працівників одного заводу, студентів і викладачів одного навчального закладу.
· Великі соціальні групи — етнічні спільноти (нація, народність), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об'єднання (чоловіки, жінки) — це численні об'єднання людей (до декількох десятків і сотень мільйонів).
Гармонійний стан компонентів соціально середовища значною мірою впливає на всі параметри життєдіяльності людини, її здоров'я, якість та тривалість життя.
Діяльність — це специфічний спосіб взаємодії людини зі світом. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.
Характерні ознаки діяльності людини:
· вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певних потреб;
· вона існує у взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);
· людина спілкується, обмінюється інформацією з іншими людьми;
· з самого початку життя людина грається, потім вчиться, а далі — працює;
· саме завдяки діяльності людина набуває певного досвіду;
· людська діяльність формує умови життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);
· діяльність має усвідомлений і цілеспрямований характер.
На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:
Людська діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, задовольняння певної потреби.
Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.
Людська діяльність надзвичайно різноманітна. Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів (мал. 8):
Жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.
Кожна людина має свою систему пріоритетів щодо видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.
Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.
Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.
Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.
Праця — не самоціль, а реальна основа для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.
За Аристотелем, справжня мета людського життя — блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію.
Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.