АНАЛІЗАТОРИ ЛЮДИНИ

 

Будова і властивості аналізаторів

Для визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини необхідно насамперед розглянути, як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в свідомості людини.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

Наукові знання про закономірності і механізми формування органів чуття, засобів відображення зовнішнього світу базуються на досягненнях анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії, інших наук.

Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов'язаний з іменами таких учених, як І. М. Сєченов (1829—1905) та І. П. Павлов (1849—1936). І.П.Павлов розвинув працю І. М. Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як про сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему.

На думку Павлова, будь-який аналізатор складається з трьох частин (мал. 10): периферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються аналітичні процеси оцінки біологічної значимості подразника.

Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні системи», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівнозначні.

& Аналізатори —це сукупність утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Фізіологи, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів:

þ Руховий

þ Зоровий

þ Слуховий

þ Смаковий

þ Нюховий

þ Шкіряний

þ Вестибулярний

þ Вісцеральний

Постає питання: чи всі небезпеки людина може ідентифікувати за допомогою органів чуття? На мал. 11 показано, що сфера небезпек не повністю перекривається органами чуття людини. Частково це зумовлюється недосконалістю аналізаторів (людина, наприклад, не чує ультразвуку, не ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання тощо), а здебільшого – тим, що багато небезпек взагалі не ідентифікуються сенсорною системою людини.

 

В сучасному світі є ціла низка небезпечних чинників, що надзвичайно інтенсивно діють на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. Це насамперед іонізуючі випромінювання і електромагнітні поля надвисоких діапазонів частот (так звані НВЧ-випромінювання). Для усунення цих сенсорних вад розроблені різноманітні технічні засоби, прилади, пристрої, що дозволяють відчувати іонізуюче випромінювання, «чути» радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоне випромінювання тощо.

Слід вказати, що фізичні вади людей, зокрема недоліки органів чуття, зменшують ефективність ідентифікації небезпек. Таким чином, людина з порушеннями слуху або зору, або та, що не відчуває запахів, живе в більш небезпечному світі, ніж інші, і тому потребує від оточення додаткової уваги.

 

Усі аналізатори принципово мають однакову структуру (див. мал. 3). Вони мають периферійні утворення, що сприймають подразники, збуджуються — рецептори. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

· механорецептори: сприймають механічну енергію, це рецептори слухової, вестибулярної, рухової і частково вісцеральної чутливості;

· хеморецептори — нюховий, смаковий;

· терморецептори, їх має шкіряний аналізатор;

· фоторецептори — зоровий аналізатор, та інші види рецепторів.