До важких металів відносяться хімічні елементи з щільністю більш 5 г/см3. Відповідно до таблиці Менделєєва їх нараховується 42 елемента.
До числа ж найбільш небезпечних за токсичністю важких металів відносяться: ртуть, свинець, кадмій, кобальт, нікель, цинк, олово, сурма, мідь, молібден, ванадій, миш'як.
Небезпека важких металів обумовлена їхньою міграцією, стійкістю в зовнішньому середовищі, розчинністю у воді, сорбцією ґрунтом, рослинами, що в сукупності призводить до накопичення їх у середовищі.
Важкі метали мігрують з атмосфери в гідросферу, з гідросфери в ґрунт. Міграція елементів залежить від їх фізико-хімічних властивостей (леткості, розчинності сполук, температури, кислотно-лужної рівноваги тощо).
Встановлено, що процес накопичення важких металів у ґрунті йде значно швидше, ніж їх виведення. Період напіввиведення з ґрунту цинку – 500 років, кадмію – 1100, міді – 1500, свинцю – декілька тисяч років.
Як вже доведено медичною наукою, важкі метали є факторами ризику різноманітних серцево-судинних захворювань.
Головними "постачальниками" важких металів і їхніх з'єднань у навколишнє середовище є: гірничодобувна промисловість, металургійні й інші промислові підприємства, підприємства енергетики, транспорт і т.д.
Висока токсичність і небезпека для здоров'я людини важких металів, можливість їхньої міграції в навколишньому середовищі диктують необхідність контролю і розробки заходів захисту від них.
Важкі метали та їх сполуки потрапляють в організм людини через легені, слизові оболонки, шкіру, шлунково-кишковий тракт. За допомогою протекторів можна запобігти резорбції важких металів із шлунково-кишкового тракту до крові. Крім того необхідно вживати вітаміни В1, Д, фолієву кислоту.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)
Серед великої кількості шкідливих речовин особливе місце займають СДОР – хімічні сполуки, здатні при їхніх викидах у навколишнє середовище викликати масові ураження людей, тварин і рослин. Їх нараховується більш 40. З них широке поширення в промисловості, сільському господарстві і побуті одержали: хлор, аміак, фосген, сірковуглець, ціанистий водень, окис етилену, окис вуглецю, сірчистий ангідрид.
Величезні запаси СДОР трапляються на підприємствах хімічної і нафтохімічної промисловості, кольорової і чорної металургії, оборонної і медичної промисловості, об'єктах комунального господарства, промисловості мінеральних добрив. У великих кількостях як холодоагент на підприємствах харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодильниках торгових баз використовується аміак.
Всі ці об'єкти відносяться до категорії хімічно небезпечних об'єктів.
Якщо врахувати, що до цього часу на території України функціонує більш 1000 таких об'єктів, а залізницями і автомагістралями щодоби перевозяться сотні і тисячі тонн різноманітних СДОР, то неважко уявити потенційну небезпеку цих речовин для населення.
Властивості найбільше поширених СДОР, характер їхньої дії й ознаки ураження приведені нижче.
Аміак (NH3) – безбарвний газ із запахом нашатирю. Щільність 682 г/м3. Добре розчиняється у воді, перевозиться і зберігається в скрапленому стані. Аміак є горючим газом, його пари утворюють із повітрям вибухонебезпечні суміші. Ємності з аміаком можуть вибухати при нагріванні.
Загальнотоксичні ефекти (запаморочення, дратівливість, погіршення зору і слуху, нудота, судороги, біль у шлунку, блювота, м'язова слабість, часте чмихання, слинотеча і сильне потовиділення, ядуха) в основному обумовлені дією аміаку на центральну нервову систему й органи дихання. При високих концентраціях смерть може наступити внаслідок серцевої недостатності або припинення дихання.
ХЛОР (Cl2) – зеленувато-жовтий газ із різким ядушним запахом. Щільність 1557 г/м3. Малорозчинний у воді. Є сильним окислювачем. Зберігається і перевозиться в скрапленому стані. Ємності з хлором при нагріванні можуть вибухати. Хлор – речовина переважно ядушної дії, подразнює дихальні шляхи, може викликати набряк легень. При високих концентраціях може наступити миттєва смерть через рефлекторне гальмування дихального центру. Постраждалий задихається, лице синіє, він борсається, робить спробу бігти, але зараз же падає і непритомніє.
Окис вуглецю (СО) – безбарвний газ без запаху. Щільність 968г/м3. Погано розчиняється у воді, не горить. Суміш двох обсягів з одним обсягом кисню вибухає при наявності відкритого полум'я. На повітрі він перетворюється в двоокис вуглецю (СО2). Вдихання окису вуглецю призводить до кисневого голодування, викликає головний біль, запаморочення, нудоту, блювоту, шум у вухах, почервоніння і печіння шкіри обличчя, тремтіння, почуття слабкості і страху, спраги, прискорення пульсу, пульсації скроневих артерій, наростає сонливість і заціпеніння. Температура тіла може підвищуватися до 38-400С. При концентрації більш 10 г/м3 може наступити параліч дихальних шляхів і смерть.
ДВООКИС СІРКИ (SO2) (сірчистий ангідрид) – безбарвний газ із різким запахом. Щільність 1460 г/м3. Розчиняється у воді. Перевозиться і зберігається в скрапленому стані. В скрапленому стані – безбарвна рідина. Не горить, але вибухонебезпечний. Має ядушну і загальноотруйну дію, подразнює дихальні шляхи, викликаючи спазм бронхів і збільшення опору дихальних шляхів. Чхання і кашель виникають при впливі протягом декількох хвилин. При більш тривалому впливі спостерігається блювота, промова і ковтання утруднені. Смерть наступає від ядухи.