КСЕНОБІОТИКИ
(від греч. "ксенос" – чужий і "біо" – життя). Особливе місце серед цих речовин займають вуглеводи, які містять галогени, що мають технічну назву хладони (фреони). Хладони малотоксичні, прості у використанні, не мають корозійної дії, мають винятково високу спроможність до гасіння полум'я. Хладони стали застосовувати в промислових масштабах з початку 30-х років XX сторіччя.
Основні характеристики деяких хладонів приведені в таблиці 2.
Таблиця 2. Основні характеристики хладонів (фреонів)
| Умовне позначення | Хімічна назва | Формула | Температура ОС | Галузь застосування | |
| плавлення | кипіння | ||||
| хладон-10 | Тетрахлорметан | CCl4 | -22,96 | 76,75 | Вогнегасний засіб |
| хладон-11 | Фтортрихлорметан | CFCl3 | -111,1 | 24,10 | Хладагент, розчинник |
| хладон-12 | Діфтордіхлорметан | CF2Cl2 | -155,0 | -29,8 | Хладагент |
| хладон-12В1 | Діфторхлорбромметан | CF2BrCl | -160,5 | -4,0 | Хладагент, вогнегасний засіб |
| хладон-12В2 | Діфтордібромметан | CF2Br2 | -141,0 | 24,5 | Вогнегасний засіб |
| хладон-13 | Трифторхлорметан | CF3Cl | -181,0 | -81,4 | Хладагент |
| хладон-13В1 | Бромтрифторметан | CBrF3 | -158,6 | -57,8 | Вогнегасний засіб |
| хладон-14 | Тетрафторметан | CF4 | -183,6 | -128,0 | Хладагент |
У 1974 р. вченими було висловлене припущення про те, що хладони руйнують озоновий шар, що захищає живі організми від згубної дії ультрафіолетового випромінювання Сонця. Обґрунтованість гіпотези була підтверджена прямими вимірами. Озоноруйнуюча дія хладонів, призводить до утворення так званих озонових дірок в атмосфері, тобто до зниження концентрації озону в озоновому шарі, що розцінюється як серйозна екологічна небезпека.
У 1987 р. досягнута міжнародна угода – Міжнародний протокол, що зобов'язує всі країни учасниці угоди з 1994 р. обмежити, а і цілком припинити виробництво і застосування всіх озоноруйнуючих хладонів.
Для характеристики токсичності СДОР використовуються також показники як гранична концентрація і межа переносності.
Гранична концентрація – це мінімальна концентрація СДОР у повітрі (г/м3), при якій з'являються первинні ознаки ураження, але уражені зберігають працездатність.
Межа переносності – це мінімальна концентрація СДОР, яку людина може витримувати визначений час без стійкого ураження.
Для урахування чинника часу введене поняття токсичної дози (токсодози):
Д= Сt,
де С – концентрація СДОР, г/м3;
t – час впливу, хв.
Для характеристики інгаляційного впливу СДОР на організм людини застосовуються такі токсодози:
LCt50 – середня смертельна токсодоза, що викликає смертельний наслідок у 50% уражених (L – від латинського слова "Letalis" – смертельний);
PCt50 – середня гранична токсодоза, що викликає початкові симптоми ураження в 50% уражених (Р – від англійського слова "Primary" – початковий).
Орієнтовні значення цих токсодоз для деяких СДОР приведений у табл. 3.
Таблиця 3
| № п/п | Найменування СДОР | Токсодоза, г/м3×хв. | |
| Середня порогова | Середня смертельна | ||
| Аміак | |||
| Хлор | 0,6 | ||
| Сірчистий водень | 16,1 | ||
| Сірчистий вуглець | |||
| Двоокис сірки | 1,8 | ||
| Ціанистий водень | 0,2 | 1,5 | |
| Окис азоту | 1,5 | 7,8 | |
| Окис етилену | 2,2 | – | |
| Хлорпікрин | 0,02 | ||
| Фосген | 0,6 |
Для промислових підприємств встановлюються нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони – ГОСТ 12.1.007–76 "Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки".
Відповідно до даного Держстандарту під ГДК шкідливої речовини в повітрі робочої зони розуміється така концентрація, яка при повсякденній роботі протягом 6 годин або протягом іншого проміжку часу, але не більш 41 години в тиждень протягом усього робочого стажу, не може викликати захворювання або відхилень у стані здоров'я людини і його майбутнього покоління.
При присутності в повітрі декількох шкідливих речовин, що мають однонаправлену дію, їхня загальна концентрація повинна задовольняти умові:
де С1, С2; Сn – фактична концентрація шкідливих речовин;
ГДК1, ГДК2, ГДКn – відповідно ГДК цих речовин.
До речовин однонаправленої дії відносяться речовини, що близькі за своїми хімічними властивостями і характером впливу на організм людини.
Значення ГДК деяких шкідливих речовин наведені в табл. 4.
Таблиця 4
| № п/п | Найменування речовини | Клас небезпеки | ГДК г/м3 | Агрегатний стан |
| I. | Аміак | П | ||
| 2. | Хлор | А | ||
| 3. | Сірчистий ангідрид | П | ||
| 4. | Ацетон | П | ||
| 5. | Бензин | П | ||
| Керосин | П | |||
| 7. | Окис вуглецю | П | ||
| 8. | Ртуть | I | 0,1 | П |
| 9. | Сірчана кислота | А |
Примітка: П – пар, А – аерозоль. Клас небезпеки встановлюється в залежності від значень коефіцієнта можливого інгаляційного отруєння (КМІО).
де СМ20 – максимально допустима концентрація випаровувань шкідливої речовини при 200С;
СL50 – середньосмертельна концентрація його випаровувань для мишей.
| Показник шкідливості | Клас небезпеки | |||
| I | II | III | IV | |
| КМІО | >300 | 300 – 30 | 29 – 3 | <3 |