Успішне рішення проблеми безпеки життєдіяльності багато в чому залежить, зокрема, від наявності злагодженої системи забезпечення техногенної безпеки в умовах виробничої діяльності і побуту. Вона повинна вирішуватися на всіх етапах діяльності, починаючи з моменту проектування і будівництва різноманітних споруд, створення машин, механізмів, приладів й інших пристроїв і завершуючи періодом їхньої експлуатації.
На етапах проектування і створення дослідних конструкторських розробок, інженерно-технічні і технологічні заходи, спрямовані на забезпечення техногенної безпеки, втілюються безпосередньо в конструкціях споруд, машин, механізмів і в технологіях.
Головною задачею, що ставлять перед собою проектувальники і конструктори, є створення високоефективного, надійного і безпечного в роботі устаткування, приладів, систем і технологій.
З метою мінімізації людського фактора всі, без винятку, проекти повинні підлягати суворій кваліфікованій експертизі, в першу чергу, на предмет їх надійності й безпеки для людини і навколишнього природного середовища. І тільки після позитивного висновку експертизи продукція або технологія можуть бути запущені в серійне виробництво.
На етапі експлуатації головною задачею виробничого персоналу у плані забезпечення безпеки, є забезпечення безаварійного функціонування виробництва, а також постійний контроль параметрів виробничого середовища і підтримка їх у допустимих межах, відповідно до встановлених нормативів (ГОСТ).
На всіх об'єктах, виробнича діяльність яких здійснюється в умовах підвищеного ризику (особливо це стосується радіаційно і хімічнонебезпечних, вибухонебезпечних і пожежонебезпечних виробництв), повинна бути розроблена система заходів і засобів захисту від техногенних небезпек.
Захист від електромагнітних випромінювань. З метою недопущення уражень електромагнітними випромінюваннями застосовують такі заходи і засоби захисту:
· захист часом, відстанню й екрануванням;
· зменшення параметрів випромінювань безпосередньо в джерелі випромінювання;
· раціональне розміщення установок у виробничому приміщенні;
· встановлення раціональних режимів експлуатації установок і роботи обслуговуючого персоналу;
· застосування засобів попереджуючої сигналізації (світлової, звукової);
· застосування засобів індивідуального захисту (спеціальні костюми й окуляри);
· виділення зон випромінювання.
Для захисту персоналу від опромінень потужними джерелами ЕМВ необхідно виносити службові помешкання за межі антенного поля, встановлювати безпечні маршрути руху людей, екранувати окремі будинки і ділянки території. Зони випромінювання виділяються як у помешканнях так і поза помешканнями на підставі інструментальних вимірів інтенсивності опромінення відповідно до ГОСТ 12.4.026–76.