При повітряному охолодженні тепло від стінок циліндра і головки циліндра передається
безпосередньо повітрю. Для збільшення поверхні охолодження циліндр і головки циліндрів
двигуна роблять з ребрами (рис. 10.16), а повітря приводиться в рух вентилятором. Інтенсивність
повітряного охолодження залежить від швидкості і температури охолодного повітря, розмірів
поверхні віддачі тепла і розташування ребер щодо потоку повітря.
Причинами, що стримують застосування двигунів з повітряним охолодженням, є
підвищений шум при їхній роботі, складність охолодження головок циліндрів і інших деталей
двигуна.
Рисунок 10.16. ДВЗ з повітряним охолодженням
Основними елементами повітряної системи охолодження є (рис. 10.17) осьовий
вентилятор (рис. 10.18) з напрямним апаратом і напрямним кожухом, привод вентилятора, який
охолоджує ребра головок і циліндрів двигуна. Ця система охолодження в порівнянні із системою
рідинного охолодження надійніша, простіша і дешевша. Маса і габарити двигуна з повітряним
охолодженням значно менше, ніж двигуна з рідинним охолодженням. У випадку повітряного
охолодження досягається економія кольорових металів, тому що відпадає необхідність у
виготовленні ряду вузлів. До недоліків системи повітряного охолодження відносяться
нерівномірне охолодження двигуна, утрата значної частини потужності (до 10%) на привод
вентилятора, підвищена температура вузлів і деталей двигуна і, у зв'язку з цим, менша
потужність з одиниці робочого об`єму циліндрів двигуна. З цих причин у дорожніх і будівельних
машинах порівняно рідко застосовують двигуни з повітряним охолодженням.
Рисунок 10.17. Схема повітряної системи охолодження:
1 – радіатор системи змащення; 2 – кожух охолодження; 3 – замок кожуха; 4 – задній
дефлектор; 5 – циліндр; 6 – шпилька; 7 – середній дефлектор; 8 – передній дефлектор; 9 –
вентилятор; 10 – напрямний апарат; 11 – захисна сітка
Рисунок 10.18. Вентилятор системи повітряного охолодження (з генератором у зборі) (ЗАЗ)
1 – апарат напрямний; 2 – генератор у зборі; 3 – половина шківа задня; 4 – половина шківа
передня; 5 – натискний ковпачок; 6 – колесо вентилятора; 7 – проводи генератора
10.4. Класифікація та властивості охолодних рідин
У ДВЗ у якості охолодних рідин (ОР, рос. ОЖ) використовують воду або антифризи.
Вода є гарною охолодною рідиною (має високі питому теплоємність та коефіцієнт
теплопередачі), однак її необхідно піддавати попередній обробці – зм'якшенню, фільтрації,
дистиляції. До її недоліків необхідно віднести низьку температуру кипіння (100°С при
нормальних умовах), висока температура застигання (0°С), корозійні властивості, схильність до
утворення накипу і відкладень).
У транспортних двигунах у даний час застосовують як охолодну рідину антифризи
(10.5) – розчини з низькою температурою замерзання (до -65°С). Використання антифризів
запобігає руйнуванню вузлів двигуна при замерзанні води і спрощує їхню експлуатацію, хоча
вимагає прийняття ряду заходів обережності.
Антифризи (англ. antifreeze) являють собою суміші води з двоатомними спиртами –
етиленгліколі або (рідше) пропиленгліколі, з додаванням комплексу присадок стабілізації, проти
корозії та піноутворення.
До антифризів пред'являються наступні вимоги:
- висока теплоємність і теплопровідність;
- низька температура замерзання (безпечна експлуатація автомобіля практично при будь-
яких негативних температурах повітря);
- висока температура кипіння (нормальна робота двигуна в літню пору);
- висока температура запалення (забезпечує безпеку при використанні);
- мала в'язкість, особливо при низьких температурах (висока утрудняє циркуляцію й
знижує теплопередачу);
- мала вспінюваність (при великій знижується теплопередача, можливий перегрів двигуна
й утворення парових пробок);
- низька корозійна активність (цей показник є одним з вирішальних при оцінці якості
антифризу);
- інертність до гумових шлангів й ущільнювачів.
Крім загальних вимог, у ГОСТ 28084-89 представлені технічні вимоги на різні види
охолодних рідин, які, для рідини з температурою замерзання -40°С, вказані у таблиці 10.1.
Таблиця 10.1. Вимоги до антифризів за ГОСТ 28084-89