Засади на яких будується слово:
- Графічна засада (написання послідовних знаків)
- Фонетика ( сукупність складів об’єднаних наголосом)
- Структура ( певна звукова послідовність)
- Морфологія ( є носієм морфологічного значення)
- Синтаксис (мінімальний потенціал речення)
- Семантична засада ( одиниця, яка позначає одне поняття)
- Психолінгвістика ( мовна одиниця, яка збереглася у пам яті людей як окреме поняття)
- Слово - це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ, відношень дійсності, і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - його цілісність, відокремленість та вільна відтворюваність у мовленні.
У слові розвиваються такі структури: фонетична, морфологічна, семантична. Розрізняють лексичне та граматичне значення слова. Сукупність граматичних значень, виражених певними мовними засобами, утворює граматичну форму слова. В плані вираження у слові виділяється лексема, у плані змісту - семантема. Слово в певній граматичній формі становить словоформу. Слово - носій комплексу значень різного ступеня узагальнення, які належать до різних рівнів мови. На основі власних семантичних і граматичних ознак слово належить до певної частини мови, виражає в своєму складі зумовлені системою цієї мови граматичні значення (наприклад, прикметники в українській мові виражають значення роду, числа, відмінка). В значеннях слова закріплюються результати пізнавальної діяльності людей. У слові формуються, виражаються й передаються поняття. Слово є будівельним матеріалом для речення.
Ще на початкових етапах лінгвістики зверталася увага на план вираження і план змісту слова. В епоху середньовіччя в Європі слово досліджувалося в основному з семантичного боку, вивчалося його відношення до речей та понять. У 19 сторіччі основна увага приділялася аналізу змістового аспекту слова. Одночасно поглиблювалася теорія граматичної форми слова.
Визначення слова можливе, якщо враховуються три обставини, які мають загальне методологічне значення:
1) визнання відсутності чітких меж між фактами мови, наявності проміжних та синкретичних явищ: слово може перетворюватися в морфему, словосполучення - в складне слово. Сам клас слова не є однорідним: існують слова самостійні й службові. В системі одиниць, охоплених поняттям «слово», розрізняють «ядро» - повнозначні, самостійні слова, а також слова «периферійні» - службові. Ознаки окремості слова, загальні для всіх мов, мають різне вираження в різних мовах; наприклад, до фонологічних ознак в одній мові належить наголос, у другій - складова структура, а в третій - зміна фонем у кінцевій позиції і т. ін.
2) У мовній системі та в реалізації у мовленні слово має різний обсяг та набір ознак. У мовленні слово може змінювати й навіть втрачати деякі ознаки, які воно потенційно має. Слово може зазнавати позиційних змін, що також не позбавляє його самостійності.
3) Важливим для виокремлення та визначення слова є фактор системності. Слово одночасно належить до мовної системи і до мовлення. Складність ідентифікації слів та встановлення їх системи частково зумовлена великою кількістю варіантів слів.
Відзначені вище ознаки слів властиві не всім словам у всіх мовах. Розрізняють кілька типів слів. За способом номінації розрізняють чотири типи слів: самостійні, службові, займенникові, вигуки.
За фонетичною ознакою розрізняють слова: ненаголошені, наголошені, з кількома наголосами, складні.
За морфологічною ознакою розрізняють слова: відмінювані, невідмінювані, прості, похідні, складні.
За вмотивованістю: немотивовані та мотивовані.
За семантико-граматичною ознакою слова об'єднуються в частини мови.
З точки зору структурної цілісності розрізняють слова цілісні й членовані.
У семантичному аспекті розрізняють слова однозначні й багатозначні, абсолютні й відносні, дієслова, які вимагають додатку, та перехідні. У реченні слово вступає в тонкі семантичні зв'язки з іншими словами та елементами будови речення (інтонація, порядок слів, синтаксичні функції).
Слова диференціюються за історичною перспективою (архаїзми, неологізми), за сферою вжитку (терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми та ін.).